Connect with us

Інтерв’ю

Багато людей пропадають у боротьбі за виживання, – Маргарита Паламарчук

Зю Побережнюк

Опубліковано

а саме

Лучанка Маргарита Паламарчук малює з дитинства, хоча класичної вищої художньої освіти не має. В її арсеналі – як реалістичний живопис, натюрморти та портрети, так і авторські абстрактні картини.

Про боротьбу українців за виживання, збереження довкілля та можливості для активної молоді художниця розповіла виданню «Лучанка».

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ПРИРОДОЮ

Чимало картин Маргарита Паламарчук створює з використаних батарейок, скла та інших побутових матеріалів. Жінка турбується про довкілля і мріє, щоб мешканці всієї Західної області, а в перспективі і всієї України, почали користуватися електромобілями.

«Я сортую сміття наскільки можу, в мене вдома стоять смітники. До речі, це недосконала штука, тому що збирають тільки пляшки, я туди кидаю пакети, але ж пакети – теж пластик. У нас є контейнери для пет-пляшок і звичайні, а я бачила в Польщі є й для скла та іншого сміття. Добре, що в нас бездомні сортують сміття, як санітари лісу», – каже Маргарита.

Лучанка виховує сина Фелікса і розповідає, що здає в школу використані батарейки, а з решти робить картини.

«Добре, що дитині в школу треба кришечки, батарейки і макулатуру, то я вже нашому класу зробила перше місце по макулатурі. Здала всі свої зошити з університету, мій малий каже: «мама, на пам’ять залиш», – ділиться жінка.

СТРАХ ПЕРЕД СИЛЬНІШИМ

Під час інтерв’ю Маргарита неодноразово наголошує на тому, що люди в Україні часто змушені виживати на свої невеликі зарплати, і як наслідок, не завжди мають час та фінанси на реалізацію своїх бажань та мрій. З цим важко не погодитися.

«Якщо захотіти, то в нашій державі можна стільки всього зробити, просто треба бажання! Але так, як олігархи управляють всім, і їхній бізнес побудований на наших шкідливих звичках, то вже нічого не зробиш. Але вони, як динозаври скоро вимруть (посміхається). А ще страх. Я навчилася переборювати страх виражати себе – коли йде людина і плює насіння, не боятися сказати. Так само людям не треба боятися казати владі, що вона не права. Але в нас люди ще подавлені, і це подавлення йде теж від влади. Я помітила таку тенденцію: хто сильніший, той намагається, навіть через ту саму низьку зарплату впливати на слабших. Ти отримуєш зарплату, і ти не рухомий, ти не можеш кудись їхати, ти не можеш рухатись, ти не можеш елементарно купити собі теплий одяг – взимку, наприклад, в дощ. Добре, що китайське виробництво дозволяє нам де-не-де зекономити.

ПРО БОРОТЬБУ ЗА ВИЖИВАННЯ

Чому багато громадських організацій не активні, тому що молодь пішла заробляти гроші, щоб завести дівчину в кафе, щоб потім мати за що жити, знімати житло, бо з батьками ніхто не хоче жити. І вони всі кидаються в роботу, щоб заробити і вижити, все – нема активізму.

Якщо ти отримуєш гроші і можеш відкласти їх на якийсь відпочинок чи свої бажання, на тренування, на самоосвіту, вже нема цього. Це дуже хитро придумано – чим менша зарплата, тим менше можливостей в молоді, і це все взаємопов’язане. Я це усвідомлюю і мені дуже боляче, якщо чесно. Навіть по собі дивлюся – в мене ідей купа, але я витрачаю час на виживання, і не тільки я. Багато людей насправді називають роботу «роботою», а не «стилем життя». І я бачу багато людей, ідеї яких пропадають, а чим старшою людина стає, тим менше вона стає рухливою, активною. Це я ще жива і я собі кажу, що мені хочеться боротися, я вже дійшла до такого рівня, що мені не страшно. Але все одно багато людей пропадають в цій боротьбі за виживання, і за це дуже шкода», – розповідає Маргарита.

Багато людей насправді називають роботу «роботою», а не «стилем життя». І я бачу багато людей, ідеї яких пропадають, а чим старшою людина стає, тим менше вона стає рухливою, активною.

Художниця каже, що її надихає європейський досвід. Мовляв, через те, що європейці живуть у кращих умоваї, в них з’явився час на творчість та культуру.

« Україна – багата держава, але в нас через психологію цього виживання, люди бояться вириватися з рамок. Дуже хочеться, щоб це все просто коли-небудь поступово перейшло в стан активності і творчості, творчості життя, бо творчість – це не тільки мистецтво, це можливість жити так, як ти хочеш. Моя мрія, щоб у більшості молоді, які здатні жити, в яких горять очі, вдавалося жити так, як вони хочуть», – зауважує вона.

Дуже хочеться, щоб це все просто коли-небудь поступово перейшло в стан активності і творчості, творчості життя, бо творчість – це не тільки мистецтво, це можливість жити так, як ти хочеш.

Маргарита переконана, що сучасне покоління дітей відрізняється від своїх попередників. Мовляв, її саму та її ровесників виховували інакше.

«Ми виховуємо своїх дітей, намагаючись показати відсутність бідності, ми наповнюємо їх життя достатком. Кажуть, це балує дітей, але якщо розумно це робити, то вони житимуть ліпше. А ми як жили: того не можна, цього мало, завжди було холодно, мокро – я страшенно боялась зими. А своєму сину я кажу: ти не такий, як всі, і інші не такі, як всі, але ти нічим не гірший, всі оригінальні. Він в мене має різні іграшки, але я його вчу: «Якщо сьогодні – ні, то сьогодні – ні, якщо сьогодні немає грошей, то немає. Ти повинен розуміти, що це закінчується, або треба заробити».

І зараз батьки можуть дати молоді більше, не тільки в матеріальному плані, а й в духовному, це все взаємопов’язане – навіть піти на якесь заняття. У цьому ще сприяють фільми, інтернет. До речі, скільки не говорять, що інтернет – це зло, а я радію, що всі тролять один одного в інтернеті, а не б’ють один одному пики вживу. В цьому є позитив, бо я дивлюся, як мій малий грає в ігри, і вони б’ються іграшками віртуальними, але всі цілі, і почуття гумору зростає, як на мене, це класно», – підсумувала Маргарита.

Розмовляла Зю Побережнюк

Інтерв’ю

Школа – не підготовка до життя, а саме життя – Антоніна Євтодюк

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

“Якщо у вашому класі чи у групі є учні/студенти  з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю, значить у вашому класі є діти із ПТСР” – переконана луцька громадська діячка, поетка, к. філософських наук і психотерапевтка Антоніна Євтодюк. Саме з нею ми поспілкувалися про школу в житті дитини, явище цькування, емоційний клімат колективу, як вчасно виявляти проблеми і чинити ефективні протидії, щоби гармонізувати себе самого та макросвіт довкола себе.

 

Став очевидним зв’язок між системних психологічним, соціальним, економічним, сексуальним, кібербулінгом і різноманітними відхиленнями в емоційному та фізичному здоров’ї людини.  Наслідки цього насилля проявляються не завжди одразу, іноді через десятки років хронічними запальними процесами, онкологією, психосоматикою, психічними захворюваннями, підвищеною тривожністю, панічними атаками, відсутністю життєвої радості, зниженням пізнавальних функцій та депресіями, а іноді й самогубствами.

Очевидно, що ігнорування цієї проблеми призводить до системного зниження якості життя людей у всьому світі загалом і в Україні зокрема. Бо ми всі родом із дитинства.

Як зробити так, щоб освітянський простір України став вільним від різного типу насилля, став територією щастя, а не фабрикою деградації та депресії?

Вихід один – розпочати із себе.

Тема боулінгу та мобінгу актуальна в світі вже упродовж майже сотню років та чітко вказує на деструктивність певних моделей суспільної поведінки, особливо тих, які в основі мають травмуючи комунікацію або повну відсутність комунікації. Зрештою й в Україні були проведені дослідження й виявлено, що майже 70% учнів і студентів постійно потерпають від того чи іншого типу булінгу. Були навздогін створені «гарячі лінії» допомоги жертвам насилля та цькування, розпочались системні дослідження, навіть у липні цього року ВР зареєстрували законопроект, який передбачає штрафи за булінг!

Якщо раніше батьків ініціаторів і учасників цькувань штрафували всього на 51 гривню за неналежне виконання батьківських обов’язків і педагогічного супроводу, то тепер суму штрафів хочуть збільшити в рази. І змінити формулювання правопорушення: не хуліганство, а власне булінг. Законопроект №8584, внесений на розгляд ВР 10 липня 2018, року визначає поняття булінгу та передбачає адміністративну відповідальність за нього як батьками учнів-агресорів так і дирекції школи, яка приховує факти булінгу. Автори законопроекту пропонують учням і батькам звертатись у поліцію при виявленні фактів цькування, а також – подавати до суду на батьків учнів-агресорів, на агресивні дії вчителів і дирекції школи, яка не забезпечує психологічного комфорту для учнів та співробітників.

Автори документу підкреслюють, що в Україні наразі серед підлітків у закладах освіти поширене явище булінгу (цькування), що виражається у психологічному тиску, жорстокому ставленні, фізичному насильстві, агресії, інших діях, вчинених з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам.

“За інформацією Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), із булінгом у колі однолітків в Україні стикалися близько 67% дітей. Причому, найбільш вразливими до булінгу є сором’язливі, зі зразковою поведінкою діти, а також діти, які, в силу різних життєвих обставин, “замкнуті в собі”, закриті для спілкування”, – вказано у пояснювальній записці.

Також, за даними останніх опитувань, майже чверть українських школярів вважають себе жертвами булінгу, а близько 40% із тих дітей, хто зіткнулися з випадками булінгу, ніколи не розповідають про це своїм батькам. Також вказано, що 44% із тих, хто спостерігав, як знущаються над їхніми однолітками, не реагували на такі факти через острах піддатися аналогічному знущанню.

“Слід зазначити, що часто булінгу з боку підлітків у закладах освіти піддаються не лише діти, а й дорослі – викладачі, технічні працівники та інший персонал. Таким чином, існує гостра потреба визначити на законодавчому рівні заходи протидії такому явищу, як булінг, встановити відповідальність за булінг, а також забезпечити право здобувачів освіти на безпечне освітнє середовище”, – підкреслюють автори законопроекту.

Суть закону

Планується встановити відповідальність за булінг, а також приховування випадків булінгу педагогічним, науково-педагогічним, науковим працівником, керівником, або засновником закладу освіти, у вигляді накладення штрафу від 20 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (залежно від виду вчиненого правопорушення).

Вводиться визначення терміну “булінг”.

Так, відповідно до проекту, булінг – це моральне, або фізичне насильство, агресія, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення.

Також пропонується зобов’язати заклади освіти забезпечувати на своїх веб-сайтах відкритий доступ до правил поведінки здобувача освіти в закладі освіти, плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу, порядку подання та розгляду заяв про випадки булінгу від здобувачів освіти, їх батьків, тощо.

Крім того, проектом планується надати освітньому омбудсмену право здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу в закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти; отримувати інформацію від центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки щодо загального числа випадків булінгу у закладах освіти за визначений період.

Наприкінці червня Міністерство освіти і науки, спільно з Міністерством соціальної політики та Міністерством культури заявили про намір створити план дій щодо запобігання булінгу у навчальних закладах.

Відтак, ця тема відтепер стосується кожного, хто дотичний до освіти. Настав час розірвати замкнене коло насилля та цькування в освітніх закладах України й, тим самим, розпочати процес системного оздоровлення суспільства.

Світовий досвід протидії булінгу пропонує 4 ефективні методики.

  1. «Щоденник булінгу», в якому жертва детально фіксує:

Що відбулось? Коли? Причина? Про що йшла мова? Хто і як себе поводив? Чи були якісь особливі обставини? Як я себе при цьому почував? Чи міг поводитись інакше? Чи був хтось, хто мене підтримав? Чи є свідки і докази? Чи були спостерігачі? Чи був хтось, хто не допоміг?

Такий щоденник може бути добрим джерелом доказів проти булера.

  1. Метод Фарста.
  2. Метод «Без звинувачень».
  3. Метод «Правила школи».

Кожного початку навчального року всі учні отримують аркуш із видрукуваними «Правилами школи». Їх не має бути більше 9.

Вони стосуються розпорядку дня, форми, мобільних телефонів і…обов’язково недопустимості булінгу. Внизу – місце для підпису батьків. Один примірник видається учням, а інший на батьківських зборах батькам, де вони ознайомлюються і ставлять підпис із зазначенням дати, прізвища та ініціалів. Цей підпис є свідченням того, що батьки беруть на себе відповідальність за поведінку дітей.

Доречно аналогічні «Правила» ввести й для педагогів. І підписи також педагоги ставлять.

Очевидно, що формальні дії, заговорювання теми бажаних результатів не принесуть і що нова українська школа може бути ефективною лише за умови створення в стінах освітніх закладів позитивного психологічного клімату.

Тому й керівництву шкіл та інших освітніх закладів, й батькам потрібно насамперед звернути увагу на власне психічне здоров’я й при потребі звернутися за допомогою до фахівців. Адже освітньо-виховний процес – це насамперед процес наслідування, де людина сприяє або заважає становленню іншої людини. Нещасливий вчитель ментально заражатиме нещастям своїх учнів. Діти дуже чітко «зчитують» психологічні стани. Повірте, дуже важко поважати вчителя й вчити його предмет, якщо наставник депресивний і є носієм «токсичної» моделі поведінки.

Практичні психологи освітніх закладів повинні максимально допомагати вчителям-предметникам створювати здоровий психологічний клімат в учнівських і педагогічних колективах.

НЕ секрет, що педагог – професія яка входить в 5 найбільш токсичних та ресурсовитратних у сучасному світі. Педагоги часто  є носіями депресивних станів,  психологічних відхилень у вигляді підвищеної тривожності, надмірної демонстративності, істерійності та всяких інших особистісних девіацій, які травмують юну душу учнів. Тому й наголошую на персональній відповідальності педагогів перед учнями за власне психологічне  та емоційне здоров’я.  Бо ділитися ми можемо лише тим, чим переповнені.

Вашу гру на публіку дуже швидко розкусять і учні, і батьки…

Класоводам важливо мати психологічний портрет кожного учня, знати специфіку його характеру й розробити своєрідну дорожну карту сприянню його розвитку. Хоча, маємо бути готові до того, що в школу учень вже прийшов у стані своєрідної загальмованості, особливо, якщо живе в травмуючій родині, де батьки не знають/не вміють/не хочуть виховувати дитину належним чином.

Дирекція шкіл повинна бути зацікавлена в проведенні навчань, тренінгів для педагогів і учнів, на яких можна було б отримати теоретичні знання та практичні навички запобігання та протидії булінгу та мобінгу.

Вважаю доречним створення рейтингу освітніх закладів, який би враховував позитивний психологічний клімат для учнів і педагогів.

Школа – не лише має розвивати інтелект, але й емоційну сферу.

Має не ламати волю дитини, а вчити її справлятися із життєвими викликами, сприймати різноманіття емоційних проявів людського життя. Вчити учнів відстоювати свої межі та не втручатися в чужі. Вчити взаємодіяти і  співпрацювати, не маніпулюючи.

Можливо, тоді в Україні знизиться рівень дитячих суїцидів і різних психічних і фізичних захворювань, а відсоток здорових випускників зростатиме. Інакше, кому потрібні освітні заклади, які травмують, а не розвивають дітей?

За кожним фактом булінгу стоїть дитяча травма та відсутність любові, розуміння та прийняття. Зазвичай, сам агресор і є найбільше травмований і насиллям намагається привернути увагу до себе та заглушити біль у душі. Булінг передбачає наявність жертви та спостерігачів, німої покори та небажання опинятися на місці жертви. Булінг – ментальна інфекція сучасного світу, коли насилля чиниться не лише проти окремої особи, а, іноді, проти колективу, проти країни…

Чому це відбувається і як цьому запобігти?

Відбувається, насамперед тому, що люди втратили навички ефективної та гуманної комунікації та не вміють відновити задоволення від конструктивних та життєстверджуючих стосунків. Цілі покоління травмованих соціальними катаклізмами людей на генетичному рівні передали своїм нащадкам страх та агресію щодо інших людей.

Американські дослідниці Емі Бенкс.і Лі Хіршман, авторки книги: «На одній хвилі: нейробіологія людських стосунків» (2015) переконані, що «немає визначеного місця в людському мозку, яке б відповідало за стосунки між людьми. Проте саме стосунки, їх якість змінюють мозок. …Життєздатність та міцність нейронних зв’язків залежить від стосунків, які були у нас в дитинстві, а потім їх структура змінюється упродовж життя, знову-таки в контексті стосунків. Відтак – стосунки визначають структуру мозку».

Емі Бенкс викладала психіатрію в Гарвардській медичній школі а сьогодні працює директоркою в Jean Baker Miller Training Institute, а також має приватну практику в Лексингтоні (штат Масачусетс), спеціалізуючись на нейробіології відносин і терапії людей, якф страждають від постійної відсутності здорових стосунків.

Лі Хіршман – авторка бестселерів у сфері здорових людських стосунків.

Бенкс і Хіршман розглядають людський мозок із точки зору 4 нейронних шляхів, необхідних для здорових стосунків, так званий метод С.А.R.E:

  1. Спокій («C»– calm) – забезпечується розумними блукаючими нервами в нашому мозку.
  2. Прийняття («А» accepted) – дорсальною зоною передньої поясної кори.
  3. Резонанс (R» resonant) – системою дзеркальних нейронів.
  4. ЕнергіяE» energetic) – дофаміновою системою винагороди.

 

Булінг і мобінг – токсичні типи людських стосунків, які руйнують мозок, забираючи спокій, унеможливлюючи прийняття, спотворюючи процес резонування та блокуючи енергію, тим самим, травмуючи людину на все життя.

Отож, коротко про важливість відчуття спокою, яке частково регулюється посередництвом нейронного шляху автономної (вегетативної) нервової системи. Коли ми тривожимось, то приймаємо рішення, які, зазвичай, руйнують стосунки. Якщо є міцні стосунки з іншими людьми, то розумний блукаючий нерв допомагає знизити стресову ситуацію. Людина стає здоровішою, ясніше мислить, креативніше вирішує проблеми, замість того, щоб вибухнути гнівом чи тікати. Однак, якщо ви ізольовані від оточуючих, то розумний нерв перебуватиме в низькому тонусі. І наш рептилоїдний мозок (найстаріша частина людського мозку, на відміну від неокортексу, який відповідає за соціальну взаємодію, аналітику та емоції) дає сигнал «бий або тікай», ще одним варіантом є «прикинся мертвим», – це призводить до проблемних стосунків, а якщо триває дуже довго – до хронічного стресу, хвороб, депресії, підвищеної тривожності, синдрому дефіциту уваги, гіперактивності.

Про важливість прийняття. Приналежність до соціальної групи виникає у результаті правильного функціонування дорсальної зони передньої поясної кори головного мозку, роль якої особливо помітна при поясненні відчуттів фізичного та соціального болю. Сучасна психологія та й психіатрія одностайні у висновку, що соціальний мобінг (соціальна ізольованість) спричиняє фізичний біль. Гіперактивність дорсальної зони спричиняється соціальною ізольованістю. Якщо ж ізольованість триває довго, то людина почуватиметься відкинутою навіть тоді, коли люди проявлятимуть увагу та доброзичливість. Це так званий прояв «завченої безпорадності».

Резонанс. Резонанс з іншими людьми проявляється тоді, коли нас розуміють з пів слова., формується посередництвом дзеркальних нейронів. Відчуття та емоції навколишніх людей буквально вдруковуються в нашу нервову систему. Якщо ж дзеркальні нейронні шляхи слабкі, то людині важко читати інших людей і, водночас, важко подавати сигнали, щоб інші прочитали тебе.

Енергія. Енергія — наслідок роботи дофамінової системи винагородження, яка функціонує в тих відділах головного мозку, які відповідають за стосунки. Творцем закладений в людину досконалий механізм покращення життя, який існує й досі. Займаючись здоровими видами діяльності, які сприяють розвитку, ми отримуємо нагороду у вигляді викиду дофаміну (гормону радості, задоволення, ейфорії), який активізує всю систему підкріплення й викликає прилив енергії.

Ефект доброго настрою – перевага здорового способу життя. Особливо це стосується гармонійних та нетоксичних людських стосунків. Сучасні умови життя спонукають мозок людини переналаштовуватись на те, що дофамінові шляхи формуються від шопінгу, наркотиків, від усього, що можна купити, а не вибудувати. Наслідком є те, що люди все менше можуть вибудовувати здорові стосунки й отримувати від них задоволення.

Спокій. Прийняття. Резонанс. Енергія. Кожен із 4 шляхів утворюють цикл зворотнього зв’язку.

Добавте в нього хороші стосунки між людьми – це укріпить нейронні шляхи. Укріпляйте нейронні шляхи – ваші стосунки будуть приносити ще більше задоволення. Саме ці 4 кроки допомагають практично зцілювати травми та запобігати ретравматизації від мобінгу та боулінгу загалом і від деструктивних звичок, вибухів гніву, стресів, тривоги.

Залежно від характеру емоційних зв’язків мозок або травмується від неприйняття та ізоляції, або оздоровлюється та розвивається.  Вибір за кожним із нас.

Вчені-футурологи стверджують, що якщо світ й надалі розвиватиметься такими стрімкими темпами, то переважна більшість тих знань, яких ми вчимо учнів зараз, будуть вже неактуальними, як і більшість професій стануть анахронізмом. Але ж освіта має справу із безсмертною людською душею, яка складається із волі-інтелекту-емоцій. Дорослі відповідальні за те, що саме вдрукується у душі дітей, що вони понесуть у вічність. А поки маємо усвідомити, що лише здорові діти стануть здоровими дорослими й житимуть із задоволенням, а не проживаючи в дорослому житті свої дитячі травми, як це, на жаль, переважно робимо ми з вами.

Професор психіатрії Каліфорнійского університету в Лос-Анджелесі Марко Якобоні в своїй книзі Mirroring People («Відбиваючись в людях») стверджує, що дзеркальна система нашого мозку допомагає «зрозуміти свій екзистенційний стан і допомагає взаємодіяти з іншими людьми».  Ми прийшли в цей світ не для самотності, а для того, щоб бути глибинно  пов’язаними між собою. Ось про це потрібно розповідати учням і батькам.

Ось це і має стати концепцією нової української школи – здорова міжособистісна взаємодія в усіх соціальних системах суспільства.

Отож, життєздатність та міцність наших нейронних шляхів залежать від стосунків, які були у нас в дитинстві, потім їх структура змінюється упродовж усього життя, знову-таки, в контексті стосунків. Від якості стосунків залежить наша здатність відчувати мотивацію, зберігати спокій критичних обставинах і правильно сприймати соціальні сигнали довкілля. Це чудова новина, яка свідчить про те, що якщо наші чи чиїсь нейронні шляхи C.A.R.E. функціонують недостатньо ефективно, ми можемо навчитися й навчити використовувати силу стосунків для того, щоб зцілити чи змінити їх. Ми отримуємо шанс змінити концепції виховання й забезпечити нашим дітям повнофункціональні системи для встановлення зв’язків із іншими людьми.

C.A.R.E., це система, яка допомагає покращити 4 аспекти ефективної комунікації:

спокійно почуватись в оточенні інших людей, («С» – calm);

відчувати чи приймають вони нас («A» – accepted);

як резонуємо с їхнім внуттрішнім світом («R» – resonate);

як ці контакти заряджають нас енергією («E» – energize).

Життя складається із тисяч «тут» і «тепер». Школа – не підготовка до життя, а саме життя.

Продовжити читати

Cтосунки

Мамо, купи мені антистрес!

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Про різницю між поколіннями багато говорять, однак здебільшого все залишається на рівні теорії, доки не зачепить особисто вас самих. 

Моя знайома Ліна пригадує, як її донька у дворічному віці хотіла «зазумити» метелика, який сів по той бік шибки. Вона властивим для сенсорного екрана рухом, намагалася приблизити зображення. І дуже здивувалась, коли метелик ,замість збільшитися в розмірі, сполохався і полетів геть.

Моя колега Оксана все ще під враженням від того, як побачила, що її трирічна донька всерйоз намагалася перегорнути сторінку в книжці горизонтальним рухом ліворуч – так, як ми гортаємо сторінки на електронній «читалці» чи мобільному. Натомість коли “по ширині” не вдалося, мала не розгубилась і спробувала «поскролити».

Моєму двоюрідному брату Владиславу – 14. Відносно цих дітей він ще застав дитинство не настільки мультимедійним, однак дуже швидко опанував технології, на коротку ногу з азами програмування і знає, який канал на ютубі відкрити, щоби знайти відповіді на питання, що його цікавлять.

Після цього мені не в дивовижу довідатися із Fox.News про 9-річного хлопчака, який вночі завів батьківське авто, взяв молодшу сестричку-дошкільня і поїхав купувати сендвичі. При тому він дотримався всіх правил дорожнього руху і правильно припаркувався. Коли ж поліцейський зауважив, що дорослих не видно і зясував у водія, що трапилося, на питання «Як ти навчився водити?», хлопчик відповів: «Дивився про це відеоблог на you tube»

Банальщина – скажете ви? Буцім, он спитайте бабуню Ніну з сусіднього під’їзду чи Марусю зі села – оті вам і не такого нащебечуть про те, як покоління помінялися. І, знаєте, я не заперечу.

Втім, у цьому контексті йдеться радше про те, що діти більш чутливі до смаку епохи, більш чуйні до примхливостей доби. І вони дуже своєрідно (і, звісно, в окремих обставинах та суб’єктивно) відображають Zeitgeist, що для дорослих вислизнув у катавасії робочих днів і сплати рахунків.

У перенасиченому інформацією суспільстві, дедалі більше практик оздоровлення звертаються насамперед до психологічного і ментального наповнення життя особи. У фокусі – хронічна перевтома, викликана стримуванням емоцій, повсякденною напругою, різного роду стресами. Варто розуміти, що седативні пігулки лише загальмовують вас, але ніяк не навчать толерантності чи тактовності або ж сміливості нарешті стати почутим. Так само й антидепресанти, що лікують симптоми, але не рани і точно не навчають нас бути гнучкішими, тактичнішими, чесними перед собою і гармонійними хоча б для кола найближчих.

Луцька журналістка Мирослава Бицька спеціально для журналу Лучанка поділилася власною історією, що добряче її спантеличила. Сталося все з одним телефонним дзвінком.

«Мамо, ти будеш заходити на ринок нині? Якщо так, то купи мені антистрес. Будь ласка»

«На мені лиця не стало», – пригадує про той момент Мирослава.

Як ти відреагувала?

Спантеличено, але намагалась цього не показувати

Чому так?

В сенсі – спантеличено чи не показувати?

Що старалась приховати, як я припускаю, занепокоєння

Бо у мене є двоє дітей. Меньшенький наш, він більше з татом, я його не обмежувала в колі зацікавлень, але бачу, що йому самому цікавіше розбирати механізми, машинки всілякі, лампочки, конструктор. Донечка дуже жвава, закінчила перший клас, тож за цей рік я взнала чимало нового. Очевидно, що сучасні діти мають інакший сленг і не такий зв’язок із технологіями, як я мала чи навіть молодь, яка народилася в 90-х. І ось уяви мою реакцію, коли дзвонить дитина і каже таке, а я навіть гадки не маю, як воно виглядає. Невже таблетки? Але ж не може такого бути.

І що було далі?

Я вдала, що не розгубилася, поставила кілька запитань, щоб вона мені конкретизувала. Донечка, звісно, пояснила як уміла, але висновок був такий, що мама явно відстала. Вона так не сказала, я це відчула. Сучасні діти мають просто шалений доступ до інформації і я не перебільшу, якщо скажу, що живуть вони у своєму світі, а нам, дорослим, треба більше з ними спілкуватися, щоб не випадати з тренду.

Чим виявився насправді той антистрес?

Іграшкою. Щоправда, прийшла я на ринок у відділ дитячих іграшок. Кажу, мені антистрес, будь ласка. Продавчиня й бровою не повеле, що прийшла жінка таке брати, і бачу: стоять там ті антистреси такі різнобарвні, є на них запит.

У чому фішка?

Мабуть, у простоті. Така собі кулька з рідиною, але в сіточці. Її мнуть руками. Береш у долоні і розминаєш, як тобі заманеться.

Починаю розуміти, нагадує стискання еспандера

І повір, мені самій сподобалося. Як-не-як, це впливає на дрібну моторику, а кожна добра матір знає, що це пов’язано з центрами мозку, що відповідають за мовлення. Та й добра розминка чисто фізично – сучасні руки звикли до смартфона і того, що у справі переважно великий палець.

Ти запитала в доньки, навіщо їй антистрес?

М’яко поцікавилась. Це перше, що виникло в мене на думці, після того як вона попросила його придбати. Мікроклімат у сім’ї все той же. Ніяких переламів на думку не спало. Правда, у нас був такий період трошки раніше, що вона просто втомилась від навчання. Усно переводить сантиметри в дециметри, любить математику і добре її знає як на свій вік, але одного разу я побачила, що вона вже без ентузіазму береться за завдання. Нам пощастило з учителькою, яка вчасно помічає подібні симптоми, сповіщує батьків і за потреби радить, як цьому запобігти, а сама зі свого боку теж працює, щоби повернути дитині інтерес до навчання.

Ви справилися з тою міні-кризою чи ти вважаєш, що цей могло стати причиною стресу в дитини?

Ми впоралися, хоч не можу сказати, що одразу, бо тоді вийде, ніби я тебе обманюю. Дуже важливо чути дитину і виростати разом з нею, не пропустити той етап, щоб ви не віддалилися одне від одного. Звісно, у нас є дисципліна, але немає такого як накази й примуси чи залякування. Коли дитина втомилася від графіку, потрібно вигадати, як прикрасити її будні, на що нового зосередити увагу, влаштувати їй певний відпочинок, можливо, розвіятися усією сім’єю. Життя мене навчило тому, що такі маленькі перезавантаження часто запобігають великим поневірянням. Так що причина була не в математиці та уроках. Все значно дотепніше – це нова мода серед дітей її класу. Вже не скажу доладно, звідки почалось, бо вона й сама не знає, але іграшка «антистрес» набула популярності серед дітлахів, а ти сама розумієш, як запит на такі забави поширюється. Дівчинка у мене росте винахідлива, моментами хитра, але я тішуся, що ми можемо бути щирі одна з одною, тож коли в її житті виникне справжній стрес, я про це дізнаюся і буду готова подужати це разом.

Після цього я провела невеличе опитування серед знайомих мені молодих батьків: 9 з 11 пар знали про таку іграшку і 10 з 11 сказали, що це черговий хайп, як було кілька сезонів тому зі спінерами. 

Продовжити читати

Інтерв’ю

Любов до смаколиків безсмертна – Наталка Філонова

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Лучанка Наталка Філонова захоплюється різноманітними гендмейдами, що видно навіть у кулінарії. Вона добре розуміється в солодощах і охоче готує сама. Спеціально для журналу Лучанка дівчина поділилася декількома своїми рецептами і дотепно розповіла, чим насправді для неї є таке солодке хобі.

Моя цікавість росте корінням ще зі старших класів школи. Вперше ідея приготувати тортик мені зненацька прийшла в голову (я навіть пам’ятаю, що це була субота!), коли батьків не було вдома і мені захотілося їх здивувати, порадувати якимось солодким сюрпризом. Серед маминих зошитів з рецептами я знайшла один найбільш підхожий і почала творити. Після цього сімейні «закріпили» за мною функцію приготування тортів.

Пригадуєш свій перший виріб?

Авжеж, це був великий торт у формі серця в рожево-білих тонах.

Була солодка страва, ставлення до якої з часом змінилося?

Я завжди любила смаколики і, мабуть, ця любов безсмертна.

Як часто ти готуєш солодкі смаколики?

Останнім часом хоча б раз в тиждень щось таке готую.

Що ти відчуваєш, коли готуєш? З чим могла б порівняти таке заняття?

Ох, це як відчуття закоханості: метелики в животі, ейфорія і своєрідне очікування якогось дива. Перед початком завжди таке приємне хвилювання, а потім я повністю занурююся у процес і просто отримую задоволення і купу радісних емоцій. Мабуть, у кожного має бути метод релаксації, у мене одним з таких є саме випічка. В приготовані мною смаколики я вкладаю добрячий кавалок серця.

Це все дуже подібне до тих відчуттів, коли малюєш і на папері лишаєш все те прекрасне, що є у тебе в душі, чи коли пишеш вірші.

На твою думку, у сім’ї хто має головувати на кухні?

Враховуючи, свої доволі консервативні погляди на статус жінки і чоловіка в сім’ї, я б, звичайно, відповіла, що ліпше головувати на кухні саме жінці (я це бачила як у своїх бабусь, тіток, так і у батьківській сім’ї). Однак, якщо чоловік дійсно має хист і бажання до готування – то чому б і ні.

Маєш авторитетів у кондитерській справі чи надаєш перевагу власним експериментам?

Еге ж. Це Алекс і Мілана – сімейна пара, котрі мають свою невеличку кондитерську Alex&Milana. В першу чергу я захоплююсь ними, як особистостями. Це непересічні люди, але окрім цього вони ще й талановиті кондитери, роботи яких стимулюють і надихають мене.

Капкейки

Розповідь про метод і рецепт капкейків хотіла б розпочати з їх історії. Кекси, які дуже подібні до капкейків з’явилися ще за часів Римської імперії, капкейки, в свою чергу, набули популярності в Англії серед простих селян, котрі готували їх у невеличках формах, для того щоб брати з собою на роботу у поле. Ви, мабуть, чули, що часто говорять, ніби капкейки мають американське походження. Це тому що відбулося фактичне поєднання капкейків і кексів і сталося це у США. Вперше терімн «cupcake» зустрічається в книзі рецептів Елізи Леслі в 1828 році. Однак в сучасному світі, мабуть, найбільш суттєва різниця між капкейками і кексами полягає в тому, що другі, зазвичай, не прикрашаються.

Рецепт капкейків доволі простий і розрахований орієнтовно на 12-14 капкейків. Якщо ви захочете зробити більшу кількість, то відповідно збільшуйте порцію індігрієнтів. І так, тісто: нам знадобиться орієнтовно 400 г цукру, 4 яйця, 240 г масла (важливо, щоб масло було хорошої якості) і все це збити міксером до однорідної маси. В готову масу я додаю аромат для тістечок сметанковий (використовую «Delecta. Aromat do ciast Śmietankowy» польського виробника, оскільки це один з найліпших, котрий я пробувала), він надає не лише приємний і апетитний запах, а й цікавий сметанковий присмак. Ви, звичайно, замість даного аромату можете використати, наприклад, ванільний, ромовий, мигдалевий чи якийсь інший.

В окрему посудину насипаємо 400 г муки, додаємо туди 5 ч.л. розпушувача і змішуємо, після чого додаємо до попередньо описаної маси. Вливаємо 1 стакан молока (це близько 200 мл.) і збиваємо усе міксером до однорідної маси. Можете використовувати молоко будь-якого виробника, але я б вам порадила домашнє. Якщо ви бажаєте шоколадні кекси, тоді додаємо какао (3-6 ст.л. какао, в залежності від вашого смаку) і знову-таки збиваємо.

У формочки для випікання (не забудьте вставити в них також паперові форми)розлийте тітсо ( я, зазвичай, заповнюю 70-80% об’єму, оскільки капкейк ростиме) і випікайте до готовності. Тільки після того, як тісто охолоне можна прикрашати капкейки кремом, який потрібно підготувати заздалегідь.

Отже, перейдемо до приготування крему. Їх є неймовірно велика різноманітність, однак мені найбільше імпонує сметанковий крем із білим шоколадом (саме цей крем досить надійно тримається на капкейках і довгий час не втрачає своєї форми).  400 г. сметани (найжирнішої) доводимо до кипіння (але не кип’ятимо!), після цього додаємо білий шоколад (200 г) (однак, не забувайте під час процесу невпинно перемішувати) і чекаємо доки все це перетвориться в суцільну масу. Після вихолодання залишаємо у холодильнику на кілька годин. Я, зазвичай, залишаю на ніч.

Потім у готову суміш додаємо сухе молоко (орієнтовно 5 ст. л.) і взбиваємо до однорідної маси. Ви також можете добавити якийсь аромат, а якщо хочете крем не білого кольору – додайте фарбник і все ретельно змішайте. Нажаль, без загущувача важко обійтися, тому додавайте по-трішки, паралельно взбиваючи міксером, доки крем не отримає достатньої густоти.

Ну от і все, залишилося лише включити власну фантазію і прикрасити капкейки!

Тортик і печиво

Для торта і печива я використовую одне і те ж медове тісто.

Отже, нам знадобиться 250 г. цукру, 3 яйця, трішечки солі, які ретельно перемішуємо в суцільну масу. В окрему посудину беремо 150 г. масла і ставимо на плиту на середній вогонь, постійно перемішуючи. Коли доведемо масло до кипіння (але важливо не кип’ятити!) додаємо 1,5 ч.л. соди і добре перемішуємо. Після вистигання додаємо до попередньо приготовленої нами маси, в яку також висипаємо 550 г. пшеничної муки, з яких додаємо лише 350 і все ретельно перемішуємо. Після цього по-трохи додаємо інші 200 г.

Коли добре вимісите тісто, запаковуйте його у харчову плівку і лишайте на кілька годин у холодильнику. Як розкачувати тісто? Якщо ви будете готувати тортик, то обов’язково виріжте такий кусень пергаментного паперу, який відповідає протвіню, на котрому плануєте випікати. Розділіть тісто на кілька частин і розкачуйте на пергаментому папері (ніжніша сторона має бути дотична до тіста), вирізаючи необхідні вам форми коржів (які потім потрібно легко попроколювати вилкою), які разом із папером залишите на протвіні.

Щодо печива: розкачувати його на пергаменті не обов’язково, важливо лише випікати на про твіні, заздалегідь покритого даним папером і легко змазаного олійкою. Випікайте до готовності.

Крем можете використовувати таких, як для капкейків або наступний: взбиваємо 300 г. сметани (найжирнішої), додаємо 300 г. сиру Філадельфія і 150-200 г. цукрової пудри (в залежності наскільки солодким ви любите крем). Можете додати сюди улюблений сметанковий аромат.

До речі, одна з ліпших насадок на кондитерський шприц для декорування капкейків є закрита зірка з прокрутом, але, звичайно, можете експериментувати.

Продовжити читати
Advertisement

В тренді