Connect with us

Cтосунки

Ділитися чи не ділитися – ось в чому питання

The Village поговорив із психологом Вікторією Шиманською про небажання ділитися, правильні емоції та принцип «достатньо» у вихованні дітей.

luchanka

Опубліковано

а саме

Батьки намагаються виховати свою дитину якнайкраще, однак іноді у своїх стараннях заходять надто далеко, забуваючи про індивідуальність свого малюка та його інтереси.

Про це інформує The Village.

Зовсім нещодавно ваша дитина спокійно гралася на дитячому майданчику, не звертаючи уваги на те, що її іграшками граются інші діти. Але тепер люто відстоює право власності, може кричати або ж навіть вдарити іншу дитину за це. Як зрозуміти, чи це жадібність чи звичайне відстоювання власних кордонів? The Village поговорив із психологом Вікторією Шиманською про небажання ділитися, правильні емоції та принцип «достатньо» у вихованні дітей.

«У віці 1,5–2,5 років дитина починає відчувати себе цілісною особистістю. В цей момент відбуваються перші спроби відділити власне «Я» від інших людей: з’являється розуміння того, що ця іграшка  — її, сукня  — мамина, годинник  — батька, а книжка  — брата. Усі речі, які вона вважає своїми, є продовженням її самої, а будь-яке зазіхання на іграшки сприймається нею як порушення особистих кордонів.

На жаль, мало хто з батьків враховує таку вікову особливість. Якщо в дитинстві нас не навчили казати «ні» та правильно захищати власні інтереси, ми не зможемо навчити цьому власних дітей.

Як проходить звичайна прогулянка з дитиною в більшості випадків? Зараз ваша дитина грає зі своєю іграшкою. Її уява будує величезні замки і світ, в якому вона супергерой. І тут з’являється інша дитина та відбирає іграшку. Перша, природна реакція — образа, нерозуміння, бажання негайно відстояти власну річ. Але наше суспільство таку поведінку не підтримує: треба ділитися! І ось вже мати починає у різний спосіб змушувати дитину віддати іграшку.

Насправді, якщо почуття дитини зрозумілі та логічні, то мати в цьому випадку часто відчуває себе розгубленою: з одного боку, їй хочеться підтримати дитину, але з іншого є правила, яких ми звикли дотримуватися. Їй важко зрозуміти що саме вона має робити. Тому обирає найлегший шлях  — йти за шаблоном, яке нав’язало суспільство.

Проблема в тому, що в такий спосіб ми вирощуємо зручних дітей. Зручних для нас, для інших дітей, але не для себе. Ми вчимо дітей не прислухатись до своїх почуттів та бажань, в результаті чого з’являються дорослі чоловіки та жінки, які не знають, чого хочуть від життя, завжди зважають на думку інших і не можуть сказати «ні», навіть коли це йде в розріз із їх інтересами.

Для того щоб в дитині не виникало почуття жадібності, дуже важливо сформулювати в ній усвідомлення того, що в цьому світі усього «достатньо». Адже саме тоді, коли «достатньо», а не «забагато», ми перестаємо бути жадібними. Для цього можна керуватись п’ятьма простими правилами:

БЕЗУМОВНА ЛЮБОВ

Навчіться любити свою дитину з повним прийняттям її характеру, особливостей, зовнішності та прагнень. Без бажання порівнювати, шкодувати або ж щось виправити. Просто любіть і завжди демонструйте свою любов. Ніякі іграшки, мандрівки та дорогі розваги не в змозі замінити істинного відчуття того, що тебе люблять та приймають таким, який ти є.

СВОБОДА ВИБОРУ

Визнайте в своїй дитині право на власні речі. Дозвольте здійснювати вибір навіть у таких простих питаннях, як: «Що одягти на прогулянку» чи «яку книгу читати перед сном?». Для того щоб її рішення не суперечили вашим правилам, уже в 1,5-2 роки створіть для дитини простір доступності та вибору.

Наприклад, розкладіть в її шафі речі у відповідності до сезону. При цьому кожна річ має знаходитись в легкій досяжності для дитини. Розташуйте книжки на нижніх полицях, для того щоб вона могла взяти їх без сторонньої допомоги. Дайте доступ до ігор, пластиліну, олівців. Створіть зрозумілий для дитини простір, у якому буде системність та логіка. Звісно, це вимагатиме дизайнерського мислення. Але саме так і народжуються краса та гармонія.

ПРАВО НА ЕМОЦІЇ

Тут знову ж таки можна привести в приклад ситуацію з відібраною іграшкою. В цьому випадку важливо проговорити з дитиною її емоції: «Зараз ти хочеш пограти саме цією іграшкою. Але після того як пограєш, ти віддасиш її Міші?». Потрібно бути готовим до того, що дитина може відповісти і «так», і «ні». Якщо вона все ж таки не бажає ділитися іграшкою, поясніть іншій дитині: «Міша, сьогодні Діма хоче сам пограти із цією машинкою. Я можу допомогти тобі зробити паски». Озвучуючи кожній із сторін те, що відбувається, ви не тільки зможете уникнути конфліктів, але й навчите спілкуванню в суперечливих ситуаціях.

ПОДЯКА

Дитина, в якій сформований стан «достатньо», сама ділиться. І тут важливо не те, як це відбувається між дітьми, а те як вона почуває себе в родині. Бажання дитини поділитися з вами печивом — її вибір, адже вона спокійно може з’їсти його сама. Тому, якщо дитина пригощає вам чимось смачним або ж ділиться з вами цінною для нього річчю, завжди приймайте її із вдячністю.

ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД

Уміння цінувати працю та речі так само важливі, як уміння роздавати все і всім. Це означає, що потрібно правильно розставляти пріоритети та визначати значимість у своєму житті тих чи інших речей в конкретний момент. Є те чому ми, дорослі, маємо навчитися перш за все самі, а вже потім передавати своїм дітям. Не бійтесь ставити собі незручні питання: «Чи не набираю я гори їжі на шведському столі у відпустці, тоді коли достатньо було б і одного шматочка? Чи живу я тим життям, якого хочу?».

 

Cтосунки

Чотири жіночих спогади з луцької історії. ВІДЕО

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Серію відеороликів «Імена Луцька: маленькі спогади з великої історії» створено театром-студією «ГаРмИдЕр» у рамках Конкурсу соціальних проектів туристичного спрямування.

Подію провели управління туризму та промоції міста Луцької міської ради у партнерстві з Британською Радою в Україні.

Пропонуємо оцінити жіночі історії, кожна з яких тривалістю в хвилинку.

Вона фондувамла Могилянку, а навчалась в Луцьку

Найбільша в історії міста пожежа причетна до неї

Унікальна сестра милосердя

Перший вірш і забави біля Замку вона мала саме тут

ЧИТАЙТЕ ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю З РУСЛАНОЮ ПОРИЦЬКОЮ ТУТ.

Автор: Руслана Порицька;
Актори: театр-студії «ГаРмИдЕр», дитячої театральної студії «ДогориДриґом», Волинського обласного академічного театру ляльок;
Відеозйомка: Олексій Стаднюк;
Режисура та монтаж: Алла Доманська;

Колористика і графіка: Олександр Зінчук;
Аерозйомка: Андрій Дмитрук

Консультанти: Оксана Штанько і Тетяна Бірюліна;
Композитор: Сергій Федоров;
Голос: Анатолій Слободенюк;
Звукозапис: Сергій Мінаєв;
Координатор проекту: Дмитро Безвербний.

 

З любов’ю до Луцька.

Продовжити читати

Cтосунки

Всі жінки шопоголіки – надцяте дослідження на тему…

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Речення, що починаються на зразок “вчені дослідили” вже викликають сміх, проте коли вчері беруться влаштовувати “соціальні зрізи” про те, що в побуті маневрує між гумором та дискримінацією, виникає навіть спортивний інтерес з’ясувати подробиці.

Лінгвістичний аналіз близько 300 фінансових статей за останній рік з різних світових видань показав стереотипи про чоловіків та жінок, які ретранслюють медіа.

Як пише The Guardian, дослідження було виконане на замовлення Starling Bank. Згідно з ним, у 65% матеріалів, цільовою аудиторією яких були жінки, вони зображалися як марнотратниці, нерозважливі люди зі схильністю до надмірних витрат, яким потрібно «стримувати» свої витрати та контролювати свій бюджет, аби заощаджувати. Серед ілюстрацій до текстів домінували зображення жінок з надмірно емоційною реакцією або з використанням елементів дитячих ілюстрацій, наприклад, скарбнички в формі поросят та дрібні монетки. Фінансове планування для жінок, як правило, описується як складний і загрозливий процес, свого роду «мінне поле». В 71% статей для жінок йшлося про полювання за знижками, в 90% – про необхідність «скоротити витрати».

Водночас чоловіки показані в статтях як досвідчені у фінансових питаннях люди.

Для них фінансове планування – це простір, наповнений можливостями. Замість того, щоб робити акцент на можливих шляхах заощадити на чомусь, статті, орієнтовані на чоловіків, розповідають про інфестування, оцінку фінансових ризиків. Вони в значній мірі спираються на стереотипи про конкурентність та силу, які домінують в чоловічому середовищі. У таких матеріалах за замовчуванням мається на увазі, що їх читачі змагаються за фінансові успіхи. В них часто повторюються вирази «отримати прибавку» чи «грати в гру».

По-різному в статтях описуються й дорогі покупки, які роблять чоловіки та жінки.

Наприклад, жінки «розтринькують» гроші на дорогі туфлі, а чоловіки – «інвестують» їх у покупку костюму.

Гроші також асоціюються із маскулінністю – в 70% проаналізованих статей фінансовий успіх асоціюється із можливістю для чоловіків підвищити свій соціальний статус. В 50% матеріалів чоловіків заохочують робити великі покупки та інвестувати гроші.

Також в статтях, націлених на чоловіків, жінок описують як ненадійних, ризикованих людей, які вимагають багато грошей. Приклад одного з таких заголовків – «Якщо ви розлучаєтесь, нам шкода, що вона зрадила вас».

Засновниця і виконавча директорка Starling Bank Енн Боден (Anne Boden) прокоментувала, що дослідження ілюструє щоденний сексизм, який існує у фінансовій галузі. «Якщо жінкам постійно говорять про те, як зберігати або керувати своїми “копійками”, аби просунутись далі, то вони матимуть уявлення, що у цьому й є суть грошей. Для чоловіків меседжі більш різноманітні: їх готують вимагати більше, а не бачити гроші як те, про що вони повинні просити, натомість як те, на що вони мають повне право», – розповіла вона. Банк ініціював кампанію #MakeMoneyEqual, в якій закликав редакторів та журналістів фінансових видань писати про гроші однаково як для чоловіків, так і для жінок.

Раніше дослідники з Університету Глазго та Каледонійського Університету Глазго встановили, що ЗМІ більше висвітлюють надмірне споживання алкоголю жінками, хоча в реальності чоловіки пиячать більше. Медіа також більш негативно зображають жінок, які схильні випивати, ніж чоловіків.

За матеріалами Mediasapiens

Продовжити читати

Cтосунки

Мамо, купи мені антистрес!

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Про різницю між поколіннями багато говорять, однак здебільшого все залишається на рівні теорії, доки не зачепить особисто вас самих. 

Моя знайома Ліна пригадує, як її донька у дворічному віці хотіла «зазумити» метелика, який сів по той бік шибки. Вона властивим для сенсорного екрана рухом, намагалася приблизити зображення. І дуже здивувалась, коли метелик ,замість збільшитися в розмірі, сполохався і полетів геть.

Моя колега Оксана все ще під враженням від того, як побачила, що її трирічна донька всерйоз намагалася перегорнути сторінку в книжці горизонтальним рухом ліворуч – так, як ми гортаємо сторінки на електронній «читалці» чи мобільному. Натомість коли “по ширині” не вдалося, мала не розгубилась і спробувала «поскролити».

Моєму двоюрідному брату Владиславу – 14. Відносно цих дітей він ще застав дитинство не настільки мультимедійним, однак дуже швидко опанував технології, на коротку ногу з азами програмування і знає, який канал на ютубі відкрити, щоби знайти відповіді на питання, що його цікавлять.

Після цього мені не в дивовижу довідатися із Fox.News про 9-річного хлопчака, який вночі завів батьківське авто, взяв молодшу сестричку-дошкільня і поїхав купувати сендвичі. При тому він дотримався всіх правил дорожнього руху і правильно припаркувався. Коли ж поліцейський зауважив, що дорослих не видно і зясував у водія, що трапилося, на питання «Як ти навчився водити?», хлопчик відповів: «Дивився про це відеоблог на you tube»

Банальщина – скажете ви? Буцім, он спитайте бабуню Ніну з сусіднього під’їзду чи Марусю зі села – оті вам і не такого нащебечуть про те, як покоління помінялися. І, знаєте, я не заперечу.

Втім, у цьому контексті йдеться радше про те, що діти більш чутливі до смаку епохи, більш чуйні до примхливостей доби. І вони дуже своєрідно (і, звісно, в окремих обставинах та суб’єктивно) відображають Zeitgeist, що для дорослих вислизнув у катавасії робочих днів і сплати рахунків.

У перенасиченому інформацією суспільстві, дедалі більше практик оздоровлення звертаються насамперед до психологічного і ментального наповнення життя особи. У фокусі – хронічна перевтома, викликана стримуванням емоцій, повсякденною напругою, різного роду стресами. Варто розуміти, що седативні пігулки лише загальмовують вас, але ніяк не навчать толерантності чи тактовності або ж сміливості нарешті стати почутим. Так само й антидепресанти, що лікують симптоми, але не рани і точно не навчають нас бути гнучкішими, тактичнішими, чесними перед собою і гармонійними хоча б для кола найближчих.

Луцька журналістка Мирослава Бицька спеціально для журналу Лучанка поділилася власною історією, що добряче її спантеличила. Сталося все з одним телефонним дзвінком.

«Мамо, ти будеш заходити на ринок нині? Якщо так, то купи мені антистрес. Будь ласка»

«На мені лиця не стало», – пригадує про той момент Мирослава.

Як ти відреагувала?

Спантеличено, але намагалась цього не показувати

Чому так?

В сенсі – спантеличено чи не показувати?

Що старалась приховати, як я припускаю, занепокоєння

Бо у мене є двоє дітей. Меньшенький наш, він більше з татом, я його не обмежувала в колі зацікавлень, але бачу, що йому самому цікавіше розбирати механізми, машинки всілякі, лампочки, конструктор. Донечка дуже жвава, закінчила перший клас, тож за цей рік я взнала чимало нового. Очевидно, що сучасні діти мають інакший сленг і не такий зв’язок із технологіями, як я мала чи навіть молодь, яка народилася в 90-х. І ось уяви мою реакцію, коли дзвонить дитина і каже таке, а я навіть гадки не маю, як воно виглядає. Невже таблетки? Але ж не може такого бути.

І що було далі?

Я вдала, що не розгубилася, поставила кілька запитань, щоб вона мені конкретизувала. Донечка, звісно, пояснила як уміла, але висновок був такий, що мама явно відстала. Вона так не сказала, я це відчула. Сучасні діти мають просто шалений доступ до інформації і я не перебільшу, якщо скажу, що живуть вони у своєму світі, а нам, дорослим, треба більше з ними спілкуватися, щоб не випадати з тренду.

Чим виявився насправді той антистрес?

Іграшкою. Щоправда, прийшла я на ринок у відділ дитячих іграшок. Кажу, мені антистрес, будь ласка. Продавчиня й бровою не повеле, що прийшла жінка таке брати, і бачу: стоять там ті антистреси такі різнобарвні, є на них запит.

У чому фішка?

Мабуть, у простоті. Така собі кулька з рідиною, але в сіточці. Її мнуть руками. Береш у долоні і розминаєш, як тобі заманеться.

Починаю розуміти, нагадує стискання еспандера

І повір, мені самій сподобалося. Як-не-як, це впливає на дрібну моторику, а кожна добра матір знає, що це пов’язано з центрами мозку, що відповідають за мовлення. Та й добра розминка чисто фізично – сучасні руки звикли до смартфона і того, що у справі переважно великий палець.

Ти запитала в доньки, навіщо їй антистрес?

М’яко поцікавилась. Це перше, що виникло в мене на думці, після того як вона попросила його придбати. Мікроклімат у сім’ї все той же. Ніяких переламів на думку не спало. Правда, у нас був такий період трошки раніше, що вона просто втомилась від навчання. Усно переводить сантиметри в дециметри, любить математику і добре її знає як на свій вік, але одного разу я побачила, що вона вже без ентузіазму береться за завдання. Нам пощастило з учителькою, яка вчасно помічає подібні симптоми, сповіщує батьків і за потреби радить, як цьому запобігти, а сама зі свого боку теж працює, щоби повернути дитині інтерес до навчання.

Ви справилися з тою міні-кризою чи ти вважаєш, що цей могло стати причиною стресу в дитини?

Ми впоралися, хоч не можу сказати, що одразу, бо тоді вийде, ніби я тебе обманюю. Дуже важливо чути дитину і виростати разом з нею, не пропустити той етап, щоб ви не віддалилися одне від одного. Звісно, у нас є дисципліна, але немає такого як накази й примуси чи залякування. Коли дитина втомилася від графіку, потрібно вигадати, як прикрасити її будні, на що нового зосередити увагу, влаштувати їй певний відпочинок, можливо, розвіятися усією сім’єю. Життя мене навчило тому, що такі маленькі перезавантаження часто запобігають великим поневірянням. Так що причина була не в математиці та уроках. Все значно дотепніше – це нова мода серед дітей її класу. Вже не скажу доладно, звідки почалось, бо вона й сама не знає, але іграшка «антистрес» набула популярності серед дітлахів, а ти сама розумієш, як запит на такі забави поширюється. Дівчинка у мене росте винахідлива, моментами хитра, але я тішуся, що ми можемо бути щирі одна з одною, тож коли в її житті виникне справжній стрес, я про це дізнаюся і буду готова подужати це разом.

Після цього я провела невеличе опитування серед знайомих мені молодих батьків: 9 з 11 пар знали про таку іграшку і 10 з 11 сказали, що це черговий хайп, як було кілька сезонів тому зі спінерами. 

Продовжити читати
Advertisement

В тренді