Connect with us

Інтерв’ю

Школа – не підготовка до життя, а саме життя – Антоніна Євтодюк

slavasavosh

Опубліковано

а саме

“Якщо у вашому класі чи у групі є учні/студенти  з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю, значить у вашому класі є діти із ПТСР” – переконана луцька громадська діячка, поетка, к. філософських наук і психотерапевтка Антоніна Євтодюк. Саме з нею ми поспілкувалися про школу в житті дитини, явище цькування, емоційний клімат колективу, як вчасно виявляти проблеми і чинити ефективні протидії, щоби гармонізувати себе самого та макросвіт довкола себе.

 

Став очевидним зв’язок між системних психологічним, соціальним, економічним, сексуальним, кібербулінгом і різноманітними відхиленнями в емоційному та фізичному здоров’ї людини.  Наслідки цього насилля проявляються не завжди одразу, іноді через десятки років хронічними запальними процесами, онкологією, психосоматикою, психічними захворюваннями, підвищеною тривожністю, панічними атаками, відсутністю життєвої радості, зниженням пізнавальних функцій та депресіями, а іноді й самогубствами.

Очевидно, що ігнорування цієї проблеми призводить до системного зниження якості життя людей у всьому світі загалом і в Україні зокрема. Бо ми всі родом із дитинства.

Як зробити так, щоб освітянський простір України став вільним від різного типу насилля, став територією щастя, а не фабрикою деградації та депресії?

Вихід один – розпочати із себе.

Тема боулінгу та мобінгу актуальна в світі вже упродовж майже сотню років та чітко вказує на деструктивність певних моделей суспільної поведінки, особливо тих, які в основі мають травмуючи комунікацію або повну відсутність комунікації. Зрештою й в Україні були проведені дослідження й виявлено, що майже 70% учнів і студентів постійно потерпають від того чи іншого типу булінгу. Були навздогін створені «гарячі лінії» допомоги жертвам насилля та цькування, розпочались системні дослідження, навіть у липні цього року ВР зареєстрували законопроект, який передбачає штрафи за булінг!

Якщо раніше батьків ініціаторів і учасників цькувань штрафували всього на 51 гривню за неналежне виконання батьківських обов’язків і педагогічного супроводу, то тепер суму штрафів хочуть збільшити в рази. І змінити формулювання правопорушення: не хуліганство, а власне булінг. Законопроект №8584, внесений на розгляд ВР 10 липня 2018, року визначає поняття булінгу та передбачає адміністративну відповідальність за нього як батьками учнів-агресорів так і дирекції школи, яка приховує факти булінгу. Автори законопроекту пропонують учням і батькам звертатись у поліцію при виявленні фактів цькування, а також – подавати до суду на батьків учнів-агресорів, на агресивні дії вчителів і дирекції школи, яка не забезпечує психологічного комфорту для учнів та співробітників.

Автори документу підкреслюють, що в Україні наразі серед підлітків у закладах освіти поширене явище булінгу (цькування), що виражається у психологічному тиску, жорстокому ставленні, фізичному насильстві, агресії, інших діях, вчинених з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам.

“За інформацією Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), із булінгом у колі однолітків в Україні стикалися близько 67% дітей. Причому, найбільш вразливими до булінгу є сором’язливі, зі зразковою поведінкою діти, а також діти, які, в силу різних життєвих обставин, “замкнуті в собі”, закриті для спілкування”, – вказано у пояснювальній записці.

Також, за даними останніх опитувань, майже чверть українських школярів вважають себе жертвами булінгу, а близько 40% із тих дітей, хто зіткнулися з випадками булінгу, ніколи не розповідають про це своїм батькам. Також вказано, що 44% із тих, хто спостерігав, як знущаються над їхніми однолітками, не реагували на такі факти через острах піддатися аналогічному знущанню.

“Слід зазначити, що часто булінгу з боку підлітків у закладах освіти піддаються не лише діти, а й дорослі – викладачі, технічні працівники та інший персонал. Таким чином, існує гостра потреба визначити на законодавчому рівні заходи протидії такому явищу, як булінг, встановити відповідальність за булінг, а також забезпечити право здобувачів освіти на безпечне освітнє середовище”, – підкреслюють автори законопроекту.

Суть закону

Планується встановити відповідальність за булінг, а також приховування випадків булінгу педагогічним, науково-педагогічним, науковим працівником, керівником, або засновником закладу освіти, у вигляді накладення штрафу від 20 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (залежно від виду вчиненого правопорушення).

Вводиться визначення терміну “булінг”.

Так, відповідно до проекту, булінг – це моральне, або фізичне насильство, агресія, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення.

Також пропонується зобов’язати заклади освіти забезпечувати на своїх веб-сайтах відкритий доступ до правил поведінки здобувача освіти в закладі освіти, плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу, порядку подання та розгляду заяв про випадки булінгу від здобувачів освіти, їх батьків, тощо.

Крім того, проектом планується надати освітньому омбудсмену право здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу в закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти; отримувати інформацію від центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки щодо загального числа випадків булінгу у закладах освіти за визначений період.

Наприкінці червня Міністерство освіти і науки, спільно з Міністерством соціальної політики та Міністерством культури заявили про намір створити план дій щодо запобігання булінгу у навчальних закладах.

Відтак, ця тема відтепер стосується кожного, хто дотичний до освіти. Настав час розірвати замкнене коло насилля та цькування в освітніх закладах України й, тим самим, розпочати процес системного оздоровлення суспільства.

Світовий досвід протидії булінгу пропонує 4 ефективні методики.

  1. «Щоденник булінгу», в якому жертва детально фіксує:

Що відбулось? Коли? Причина? Про що йшла мова? Хто і як себе поводив? Чи були якісь особливі обставини? Як я себе при цьому почував? Чи міг поводитись інакше? Чи був хтось, хто мене підтримав? Чи є свідки і докази? Чи були спостерігачі? Чи був хтось, хто не допоміг?

Такий щоденник може бути добрим джерелом доказів проти булера.

  1. Метод Фарста.
  2. Метод «Без звинувачень».
  3. Метод «Правила школи».

Кожного початку навчального року всі учні отримують аркуш із видрукуваними «Правилами школи». Їх не має бути більше 9.

Вони стосуються розпорядку дня, форми, мобільних телефонів і…обов’язково недопустимості булінгу. Внизу – місце для підпису батьків. Один примірник видається учням, а інший на батьківських зборах батькам, де вони ознайомлюються і ставлять підпис із зазначенням дати, прізвища та ініціалів. Цей підпис є свідченням того, що батьки беруть на себе відповідальність за поведінку дітей.

Доречно аналогічні «Правила» ввести й для педагогів. І підписи також педагоги ставлять.

Очевидно, що формальні дії, заговорювання теми бажаних результатів не принесуть і що нова українська школа може бути ефективною лише за умови створення в стінах освітніх закладів позитивного психологічного клімату.

Тому й керівництву шкіл та інших освітніх закладів, й батькам потрібно насамперед звернути увагу на власне психічне здоров’я й при потребі звернутися за допомогою до фахівців. Адже освітньо-виховний процес – це насамперед процес наслідування, де людина сприяє або заважає становленню іншої людини. Нещасливий вчитель ментально заражатиме нещастям своїх учнів. Діти дуже чітко «зчитують» психологічні стани. Повірте, дуже важко поважати вчителя й вчити його предмет, якщо наставник депресивний і є носієм «токсичної» моделі поведінки.

Практичні психологи освітніх закладів повинні максимально допомагати вчителям-предметникам створювати здоровий психологічний клімат в учнівських і педагогічних колективах.

НЕ секрет, що педагог – професія яка входить в 5 найбільш токсичних та ресурсовитратних у сучасному світі. Педагоги часто  є носіями депресивних станів,  психологічних відхилень у вигляді підвищеної тривожності, надмірної демонстративності, істерійності та всяких інших особистісних девіацій, які травмують юну душу учнів. Тому й наголошую на персональній відповідальності педагогів перед учнями за власне психологічне  та емоційне здоров’я.  Бо ділитися ми можемо лише тим, чим переповнені.

Вашу гру на публіку дуже швидко розкусять і учні, і батьки…

Класоводам важливо мати психологічний портрет кожного учня, знати специфіку його характеру й розробити своєрідну дорожну карту сприянню його розвитку. Хоча, маємо бути готові до того, що в школу учень вже прийшов у стані своєрідної загальмованості, особливо, якщо живе в травмуючій родині, де батьки не знають/не вміють/не хочуть виховувати дитину належним чином.

Дирекція шкіл повинна бути зацікавлена в проведенні навчань, тренінгів для педагогів і учнів, на яких можна було б отримати теоретичні знання та практичні навички запобігання та протидії булінгу та мобінгу.

Вважаю доречним створення рейтингу освітніх закладів, який би враховував позитивний психологічний клімат для учнів і педагогів.

Школа – не лише має розвивати інтелект, але й емоційну сферу.

Має не ламати волю дитини, а вчити її справлятися із життєвими викликами, сприймати різноманіття емоційних проявів людського життя. Вчити учнів відстоювати свої межі та не втручатися в чужі. Вчити взаємодіяти і  співпрацювати, не маніпулюючи.

Можливо, тоді в Україні знизиться рівень дитячих суїцидів і різних психічних і фізичних захворювань, а відсоток здорових випускників зростатиме. Інакше, кому потрібні освітні заклади, які травмують, а не розвивають дітей?

За кожним фактом булінгу стоїть дитяча травма та відсутність любові, розуміння та прийняття. Зазвичай, сам агресор і є найбільше травмований і насиллям намагається привернути увагу до себе та заглушити біль у душі. Булінг передбачає наявність жертви та спостерігачів, німої покори та небажання опинятися на місці жертви. Булінг – ментальна інфекція сучасного світу, коли насилля чиниться не лише проти окремої особи, а, іноді, проти колективу, проти країни…

Чому це відбувається і як цьому запобігти?

Відбувається, насамперед тому, що люди втратили навички ефективної та гуманної комунікації та не вміють відновити задоволення від конструктивних та життєстверджуючих стосунків. Цілі покоління травмованих соціальними катаклізмами людей на генетичному рівні передали своїм нащадкам страх та агресію щодо інших людей.

Американські дослідниці Емі Бенкс.і Лі Хіршман, авторки книги: «На одній хвилі: нейробіологія людських стосунків» (2015) переконані, що «немає визначеного місця в людському мозку, яке б відповідало за стосунки між людьми. Проте саме стосунки, їх якість змінюють мозок. …Життєздатність та міцність нейронних зв’язків залежить від стосунків, які були у нас в дитинстві, а потім їх структура змінюється упродовж життя, знову-таки в контексті стосунків. Відтак – стосунки визначають структуру мозку».

Емі Бенкс викладала психіатрію в Гарвардській медичній школі а сьогодні працює директоркою в Jean Baker Miller Training Institute, а також має приватну практику в Лексингтоні (штат Масачусетс), спеціалізуючись на нейробіології відносин і терапії людей, якф страждають від постійної відсутності здорових стосунків.

Лі Хіршман – авторка бестселерів у сфері здорових людських стосунків.

Бенкс і Хіршман розглядають людський мозок із точки зору 4 нейронних шляхів, необхідних для здорових стосунків, так званий метод С.А.R.E:

  1. Спокій («C»– calm) – забезпечується розумними блукаючими нервами в нашому мозку.
  2. Прийняття («А» accepted) – дорсальною зоною передньої поясної кори.
  3. Резонанс (R» resonant) – системою дзеркальних нейронів.
  4. ЕнергіяE» energetic) – дофаміновою системою винагороди.

 

Булінг і мобінг – токсичні типи людських стосунків, які руйнують мозок, забираючи спокій, унеможливлюючи прийняття, спотворюючи процес резонування та блокуючи енергію, тим самим, травмуючи людину на все життя.

Отож, коротко про важливість відчуття спокою, яке частково регулюється посередництвом нейронного шляху автономної (вегетативної) нервової системи. Коли ми тривожимось, то приймаємо рішення, які, зазвичай, руйнують стосунки. Якщо є міцні стосунки з іншими людьми, то розумний блукаючий нерв допомагає знизити стресову ситуацію. Людина стає здоровішою, ясніше мислить, креативніше вирішує проблеми, замість того, щоб вибухнути гнівом чи тікати. Однак, якщо ви ізольовані від оточуючих, то розумний нерв перебуватиме в низькому тонусі. І наш рептилоїдний мозок (найстаріша частина людського мозку, на відміну від неокортексу, який відповідає за соціальну взаємодію, аналітику та емоції) дає сигнал «бий або тікай», ще одним варіантом є «прикинся мертвим», – це призводить до проблемних стосунків, а якщо триває дуже довго – до хронічного стресу, хвороб, депресії, підвищеної тривожності, синдрому дефіциту уваги, гіперактивності.

Про важливість прийняття. Приналежність до соціальної групи виникає у результаті правильного функціонування дорсальної зони передньої поясної кори головного мозку, роль якої особливо помітна при поясненні відчуттів фізичного та соціального болю. Сучасна психологія та й психіатрія одностайні у висновку, що соціальний мобінг (соціальна ізольованість) спричиняє фізичний біль. Гіперактивність дорсальної зони спричиняється соціальною ізольованістю. Якщо ж ізольованість триває довго, то людина почуватиметься відкинутою навіть тоді, коли люди проявлятимуть увагу та доброзичливість. Це так званий прояв «завченої безпорадності».

Резонанс. Резонанс з іншими людьми проявляється тоді, коли нас розуміють з пів слова., формується посередництвом дзеркальних нейронів. Відчуття та емоції навколишніх людей буквально вдруковуються в нашу нервову систему. Якщо ж дзеркальні нейронні шляхи слабкі, то людині важко читати інших людей і, водночас, важко подавати сигнали, щоб інші прочитали тебе.

Енергія. Енергія — наслідок роботи дофамінової системи винагородження, яка функціонує в тих відділах головного мозку, які відповідають за стосунки. Творцем закладений в людину досконалий механізм покращення життя, який існує й досі. Займаючись здоровими видами діяльності, які сприяють розвитку, ми отримуємо нагороду у вигляді викиду дофаміну (гормону радості, задоволення, ейфорії), який активізує всю систему підкріплення й викликає прилив енергії.

Ефект доброго настрою – перевага здорового способу життя. Особливо це стосується гармонійних та нетоксичних людських стосунків. Сучасні умови життя спонукають мозок людини переналаштовуватись на те, що дофамінові шляхи формуються від шопінгу, наркотиків, від усього, що можна купити, а не вибудувати. Наслідком є те, що люди все менше можуть вибудовувати здорові стосунки й отримувати від них задоволення.

Спокій. Прийняття. Резонанс. Енергія. Кожен із 4 шляхів утворюють цикл зворотнього зв’язку.

Добавте в нього хороші стосунки між людьми – це укріпить нейронні шляхи. Укріпляйте нейронні шляхи – ваші стосунки будуть приносити ще більше задоволення. Саме ці 4 кроки допомагають практично зцілювати травми та запобігати ретравматизації від мобінгу та боулінгу загалом і від деструктивних звичок, вибухів гніву, стресів, тривоги.

Залежно від характеру емоційних зв’язків мозок або травмується від неприйняття та ізоляції, або оздоровлюється та розвивається.  Вибір за кожним із нас.

Вчені-футурологи стверджують, що якщо світ й надалі розвиватиметься такими стрімкими темпами, то переважна більшість тих знань, яких ми вчимо учнів зараз, будуть вже неактуальними, як і більшість професій стануть анахронізмом. Але ж освіта має справу із безсмертною людською душею, яка складається із волі-інтелекту-емоцій. Дорослі відповідальні за те, що саме вдрукується у душі дітей, що вони понесуть у вічність. А поки маємо усвідомити, що лише здорові діти стануть здоровими дорослими й житимуть із задоволенням, а не проживаючи в дорослому житті свої дитячі травми, як це, на жаль, переважно робимо ми з вами.

Професор психіатрії Каліфорнійского університету в Лос-Анджелесі Марко Якобоні в своїй книзі Mirroring People («Відбиваючись в людях») стверджує, що дзеркальна система нашого мозку допомагає «зрозуміти свій екзистенційний стан і допомагає взаємодіяти з іншими людьми».  Ми прийшли в цей світ не для самотності, а для того, щоб бути глибинно  пов’язаними між собою. Ось про це потрібно розповідати учням і батькам.

Ось це і має стати концепцією нової української школи – здорова міжособистісна взаємодія в усіх соціальних системах суспільства.

Отож, життєздатність та міцність наших нейронних шляхів залежать від стосунків, які були у нас в дитинстві, потім їх структура змінюється упродовж усього життя, знову-таки, в контексті стосунків. Від якості стосунків залежить наша здатність відчувати мотивацію, зберігати спокій критичних обставинах і правильно сприймати соціальні сигнали довкілля. Це чудова новина, яка свідчить про те, що якщо наші чи чиїсь нейронні шляхи C.A.R.E. функціонують недостатньо ефективно, ми можемо навчитися й навчити використовувати силу стосунків для того, щоб зцілити чи змінити їх. Ми отримуємо шанс змінити концепції виховання й забезпечити нашим дітям повнофункціональні системи для встановлення зв’язків із іншими людьми.

C.A.R.E., це система, яка допомагає покращити 4 аспекти ефективної комунікації:

спокійно почуватись в оточенні інших людей, («С» – calm);

відчувати чи приймають вони нас («A» – accepted);

як резонуємо с їхнім внуттрішнім світом («R» – resonate);

як ці контакти заряджають нас енергією («E» – energize).

Життя складається із тисяч «тут» і «тепер». Школа – не підготовка до життя, а саме життя.

Cтосунки

Мамо, купи мені антистрес!

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Про різницю між поколіннями багато говорять, однак здебільшого все залишається на рівні теорії, доки не зачепить особисто вас самих. 

Моя знайома Ліна пригадує, як її донька у дворічному віці хотіла «зазумити» метелика, який сів по той бік шибки. Вона властивим для сенсорного екрана рухом, намагалася приблизити зображення. І дуже здивувалась, коли метелик ,замість збільшитися в розмірі, сполохався і полетів геть.

Моя колега Оксана все ще під враженням від того, як побачила, що її трирічна донька всерйоз намагалася перегорнути сторінку в книжці горизонтальним рухом ліворуч – так, як ми гортаємо сторінки на електронній «читалці» чи мобільному. Натомість коли “по ширині” не вдалося, мала не розгубилась і спробувала «поскролити».

Моєму двоюрідному брату Владиславу – 14. Відносно цих дітей він ще застав дитинство не настільки мультимедійним, однак дуже швидко опанував технології, на коротку ногу з азами програмування і знає, який канал на ютубі відкрити, щоби знайти відповіді на питання, що його цікавлять.

Після цього мені не в дивовижу довідатися із Fox.News про 9-річного хлопчака, який вночі завів батьківське авто, взяв молодшу сестричку-дошкільня і поїхав купувати сендвичі. При тому він дотримався всіх правил дорожнього руху і правильно припаркувався. Коли ж поліцейський зауважив, що дорослих не видно і зясував у водія, що трапилося, на питання «Як ти навчився водити?», хлопчик відповів: «Дивився про це відеоблог на you tube»

Банальщина – скажете ви? Буцім, он спитайте бабуню Ніну з сусіднього під’їзду чи Марусю зі села – оті вам і не такого нащебечуть про те, як покоління помінялися. І, знаєте, я не заперечу.

Втім, у цьому контексті йдеться радше про те, що діти більш чутливі до смаку епохи, більш чуйні до примхливостей доби. І вони дуже своєрідно (і, звісно, в окремих обставинах та суб’єктивно) відображають Zeitgeist, що для дорослих вислизнув у катавасії робочих днів і сплати рахунків.

У перенасиченому інформацією суспільстві, дедалі більше практик оздоровлення звертаються насамперед до психологічного і ментального наповнення життя особи. У фокусі – хронічна перевтома, викликана стримуванням емоцій, повсякденною напругою, різного роду стресами. Варто розуміти, що седативні пігулки лише загальмовують вас, але ніяк не навчать толерантності чи тактовності або ж сміливості нарешті стати почутим. Так само й антидепресанти, що лікують симптоми, але не рани і точно не навчають нас бути гнучкішими, тактичнішими, чесними перед собою і гармонійними хоча б для кола найближчих.

Луцька журналістка Мирослава Бицька спеціально для журналу Лучанка поділилася власною історією, що добряче її спантеличила. Сталося все з одним телефонним дзвінком.

«Мамо, ти будеш заходити на ринок нині? Якщо так, то купи мені антистрес. Будь ласка»

«На мені лиця не стало», – пригадує про той момент Мирослава.

Як ти відреагувала?

Спантеличено, але намагалась цього не показувати

Чому так?

В сенсі – спантеличено чи не показувати?

Що старалась приховати, як я припускаю, занепокоєння

Бо у мене є двоє дітей. Меньшенький наш, він більше з татом, я його не обмежувала в колі зацікавлень, але бачу, що йому самому цікавіше розбирати механізми, машинки всілякі, лампочки, конструктор. Донечка дуже жвава, закінчила перший клас, тож за цей рік я взнала чимало нового. Очевидно, що сучасні діти мають інакший сленг і не такий зв’язок із технологіями, як я мала чи навіть молодь, яка народилася в 90-х. І ось уяви мою реакцію, коли дзвонить дитина і каже таке, а я навіть гадки не маю, як воно виглядає. Невже таблетки? Але ж не може такого бути.

І що було далі?

Я вдала, що не розгубилася, поставила кілька запитань, щоб вона мені конкретизувала. Донечка, звісно, пояснила як уміла, але висновок був такий, що мама явно відстала. Вона так не сказала, я це відчула. Сучасні діти мають просто шалений доступ до інформації і я не перебільшу, якщо скажу, що живуть вони у своєму світі, а нам, дорослим, треба більше з ними спілкуватися, щоб не випадати з тренду.

Чим виявився насправді той антистрес?

Іграшкою. Щоправда, прийшла я на ринок у відділ дитячих іграшок. Кажу, мені антистрес, будь ласка. Продавчиня й бровою не повеле, що прийшла жінка таке брати, і бачу: стоять там ті антистреси такі різнобарвні, є на них запит.

У чому фішка?

Мабуть, у простоті. Така собі кулька з рідиною, але в сіточці. Її мнуть руками. Береш у долоні і розминаєш, як тобі заманеться.

Починаю розуміти, нагадує стискання еспандера

І повір, мені самій сподобалося. Як-не-як, це впливає на дрібну моторику, а кожна добра матір знає, що це пов’язано з центрами мозку, що відповідають за мовлення. Та й добра розминка чисто фізично – сучасні руки звикли до смартфона і того, що у справі переважно великий палець.

Ти запитала в доньки, навіщо їй антистрес?

М’яко поцікавилась. Це перше, що виникло в мене на думці, після того як вона попросила його придбати. Мікроклімат у сім’ї все той же. Ніяких переламів на думку не спало. Правда, у нас був такий період трошки раніше, що вона просто втомилась від навчання. Усно переводить сантиметри в дециметри, любить математику і добре її знає як на свій вік, але одного разу я побачила, що вона вже без ентузіазму береться за завдання. Нам пощастило з учителькою, яка вчасно помічає подібні симптоми, сповіщує батьків і за потреби радить, як цьому запобігти, а сама зі свого боку теж працює, щоби повернути дитині інтерес до навчання.

Ви справилися з тою міні-кризою чи ти вважаєш, що цей могло стати причиною стресу в дитини?

Ми впоралися, хоч не можу сказати, що одразу, бо тоді вийде, ніби я тебе обманюю. Дуже важливо чути дитину і виростати разом з нею, не пропустити той етап, щоб ви не віддалилися одне від одного. Звісно, у нас є дисципліна, але немає такого як накази й примуси чи залякування. Коли дитина втомилася від графіку, потрібно вигадати, як прикрасити її будні, на що нового зосередити увагу, влаштувати їй певний відпочинок, можливо, розвіятися усією сім’єю. Життя мене навчило тому, що такі маленькі перезавантаження часто запобігають великим поневірянням. Так що причина була не в математиці та уроках. Все значно дотепніше – це нова мода серед дітей її класу. Вже не скажу доладно, звідки почалось, бо вона й сама не знає, але іграшка «антистрес» набула популярності серед дітлахів, а ти сама розумієш, як запит на такі забави поширюється. Дівчинка у мене росте винахідлива, моментами хитра, але я тішуся, що ми можемо бути щирі одна з одною, тож коли в її житті виникне справжній стрес, я про це дізнаюся і буду готова подужати це разом.

Після цього я провела невеличе опитування серед знайомих мені молодих батьків: 9 з 11 пар знали про таку іграшку і 10 з 11 сказали, що це черговий хайп, як було кілька сезонів тому зі спінерами. 

Продовжити читати

Інтерв’ю

Любов до смаколиків безсмертна – Наталка Філонова

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Лучанка Наталка Філонова захоплюється різноманітними гендмейдами, що видно навіть у кулінарії. Вона добре розуміється в солодощах і охоче готує сама. Спеціально для журналу Лучанка дівчина поділилася декількома своїми рецептами і дотепно розповіла, чим насправді для неї є таке солодке хобі.

Моя цікавість росте корінням ще зі старших класів школи. Вперше ідея приготувати тортик мені зненацька прийшла в голову (я навіть пам’ятаю, що це була субота!), коли батьків не було вдома і мені захотілося їх здивувати, порадувати якимось солодким сюрпризом. Серед маминих зошитів з рецептами я знайшла один найбільш підхожий і почала творити. Після цього сімейні «закріпили» за мною функцію приготування тортів.

Пригадуєш свій перший виріб?

Авжеж, це був великий торт у формі серця в рожево-білих тонах.

Була солодка страва, ставлення до якої з часом змінилося?

Я завжди любила смаколики і, мабуть, ця любов безсмертна.

Як часто ти готуєш солодкі смаколики?

Останнім часом хоча б раз в тиждень щось таке готую.

Що ти відчуваєш, коли готуєш? З чим могла б порівняти таке заняття?

Ох, це як відчуття закоханості: метелики в животі, ейфорія і своєрідне очікування якогось дива. Перед початком завжди таке приємне хвилювання, а потім я повністю занурююся у процес і просто отримую задоволення і купу радісних емоцій. Мабуть, у кожного має бути метод релаксації, у мене одним з таких є саме випічка. В приготовані мною смаколики я вкладаю добрячий кавалок серця.

Це все дуже подібне до тих відчуттів, коли малюєш і на папері лишаєш все те прекрасне, що є у тебе в душі, чи коли пишеш вірші.

На твою думку, у сім’ї хто має головувати на кухні?

Враховуючи, свої доволі консервативні погляди на статус жінки і чоловіка в сім’ї, я б, звичайно, відповіла, що ліпше головувати на кухні саме жінці (я це бачила як у своїх бабусь, тіток, так і у батьківській сім’ї). Однак, якщо чоловік дійсно має хист і бажання до готування – то чому б і ні.

Маєш авторитетів у кондитерській справі чи надаєш перевагу власним експериментам?

Еге ж. Це Алекс і Мілана – сімейна пара, котрі мають свою невеличку кондитерську Alex&Milana. В першу чергу я захоплююсь ними, як особистостями. Це непересічні люди, але окрім цього вони ще й талановиті кондитери, роботи яких стимулюють і надихають мене.

Капкейки

Розповідь про метод і рецепт капкейків хотіла б розпочати з їх історії. Кекси, які дуже подібні до капкейків з’явилися ще за часів Римської імперії, капкейки, в свою чергу, набули популярності в Англії серед простих селян, котрі готували їх у невеличках формах, для того щоб брати з собою на роботу у поле. Ви, мабуть, чули, що часто говорять, ніби капкейки мають американське походження. Це тому що відбулося фактичне поєднання капкейків і кексів і сталося це у США. Вперше терімн «cupcake» зустрічається в книзі рецептів Елізи Леслі в 1828 році. Однак в сучасному світі, мабуть, найбільш суттєва різниця між капкейками і кексами полягає в тому, що другі, зазвичай, не прикрашаються.

Рецепт капкейків доволі простий і розрахований орієнтовно на 12-14 капкейків. Якщо ви захочете зробити більшу кількість, то відповідно збільшуйте порцію індігрієнтів. І так, тісто: нам знадобиться орієнтовно 400 г цукру, 4 яйця, 240 г масла (важливо, щоб масло було хорошої якості) і все це збити міксером до однорідної маси. В готову масу я додаю аромат для тістечок сметанковий (використовую «Delecta. Aromat do ciast Śmietankowy» польського виробника, оскільки це один з найліпших, котрий я пробувала), він надає не лише приємний і апетитний запах, а й цікавий сметанковий присмак. Ви, звичайно, замість даного аромату можете використати, наприклад, ванільний, ромовий, мигдалевий чи якийсь інший.

В окрему посудину насипаємо 400 г муки, додаємо туди 5 ч.л. розпушувача і змішуємо, після чого додаємо до попередньо описаної маси. Вливаємо 1 стакан молока (це близько 200 мл.) і збиваємо усе міксером до однорідної маси. Можете використовувати молоко будь-якого виробника, але я б вам порадила домашнє. Якщо ви бажаєте шоколадні кекси, тоді додаємо какао (3-6 ст.л. какао, в залежності від вашого смаку) і знову-таки збиваємо.

У формочки для випікання (не забудьте вставити в них також паперові форми)розлийте тітсо ( я, зазвичай, заповнюю 70-80% об’єму, оскільки капкейк ростиме) і випікайте до готовності. Тільки після того, як тісто охолоне можна прикрашати капкейки кремом, який потрібно підготувати заздалегідь.

Отже, перейдемо до приготування крему. Їх є неймовірно велика різноманітність, однак мені найбільше імпонує сметанковий крем із білим шоколадом (саме цей крем досить надійно тримається на капкейках і довгий час не втрачає своєї форми).  400 г. сметани (найжирнішої) доводимо до кипіння (але не кип’ятимо!), після цього додаємо білий шоколад (200 г) (однак, не забувайте під час процесу невпинно перемішувати) і чекаємо доки все це перетвориться в суцільну масу. Після вихолодання залишаємо у холодильнику на кілька годин. Я, зазвичай, залишаю на ніч.

Потім у готову суміш додаємо сухе молоко (орієнтовно 5 ст. л.) і взбиваємо до однорідної маси. Ви також можете добавити якийсь аромат, а якщо хочете крем не білого кольору – додайте фарбник і все ретельно змішайте. Нажаль, без загущувача важко обійтися, тому додавайте по-трішки, паралельно взбиваючи міксером, доки крем не отримає достатньої густоти.

Ну от і все, залишилося лише включити власну фантазію і прикрасити капкейки!

Тортик і печиво

Для торта і печива я використовую одне і те ж медове тісто.

Отже, нам знадобиться 250 г. цукру, 3 яйця, трішечки солі, які ретельно перемішуємо в суцільну масу. В окрему посудину беремо 150 г. масла і ставимо на плиту на середній вогонь, постійно перемішуючи. Коли доведемо масло до кипіння (але важливо не кип’ятити!) додаємо 1,5 ч.л. соди і добре перемішуємо. Після вистигання додаємо до попередньо приготовленої нами маси, в яку також висипаємо 550 г. пшеничної муки, з яких додаємо лише 350 і все ретельно перемішуємо. Після цього по-трохи додаємо інші 200 г.

Коли добре вимісите тісто, запаковуйте його у харчову плівку і лишайте на кілька годин у холодильнику. Як розкачувати тісто? Якщо ви будете готувати тортик, то обов’язково виріжте такий кусень пергаментного паперу, який відповідає протвіню, на котрому плануєте випікати. Розділіть тісто на кілька частин і розкачуйте на пергаментому папері (ніжніша сторона має бути дотична до тіста), вирізаючи необхідні вам форми коржів (які потім потрібно легко попроколювати вилкою), які разом із папером залишите на протвіні.

Щодо печива: розкачувати його на пергаменті не обов’язково, важливо лише випікати на про твіні, заздалегідь покритого даним папером і легко змазаного олійкою. Випікайте до готовності.

Крем можете використовувати таких, як для капкейків або наступний: взбиваємо 300 г. сметани (найжирнішої), додаємо 300 г. сиру Філадельфія і 150-200 г. цукрової пудри (в залежності наскільки солодким ви любите крем). Можете додати сюди улюблений сметанковий аромат.

До речі, одна з ліпших насадок на кондитерський шприц для декорування капкейків є закрита зірка з прокрутом, але, звичайно, можете експериментувати.

Продовжити читати

Інтерв’ю

Творчість є більшим мірилом якості життя, ніж статки – Анастасія Моголюк

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Лучанка Настя вивчає дизайн у Варшаві, цікавиться журналістикою і кінокритикою, а ще вважає hand made прекрасним антидепресантом. Про цікаве у житті і дрібниці, що приносять радість, ми й поспілкувалися.

Уявімо, що ти можеш запросити в чат когось із письменників. Хто б це був? І якою його/її цитатою ти почала б розмову? 

“Спершу живеш, живеш, ходиш, робиш що-небудь, а сам навіть не помічаєш. І потім раптом побачиш: ага, я живу, ходжу або там дихаю – ось це і є по-справжньому перший раз”.

Для мене твори Рея Дуґласа Бредбері стали провідниками в реальний світ. Ви коли-небудь чули, що рожеві окуляри б’ються склом всередину? Навідміну від інших книг, твір “Кульбабове вино” не приніс мені море сліз, але занурив у літній час маленького містечка. Легка, приємна історія про вічне і швидкоплинне, про початок і кінець, де тісно сплелися долі друзів і незнайомців.

Віриш, що дрібниці іноді спричинюють грандіозний ланцюг подій? 

Цілком, так. І той, який трапився у моєму житті, я б назвала “досагай більшого”.

Чому так?

На десятому році шкільного навчання наша гімназія стала одним із учасників програми обміну школярів із Німеччиною, а одним із пунктів було практичне вивчення журналістської роботи. Спочатку я мало вірила у власні сили, адже володіти німецькою мовою на достатньому рівні та ще й повноцінно ставити запитання й писати матеріали для мене здавалось неможливим. “Хай все вирішить відбір!” – Сказала тоді собі.

І я пройшла. Десятеро дітей потрапили в цей список, і серед них була я. В Німеччині ми вирушили до федеральної землі Східна Вестфалія – Ліппе у невелике місто Херфорд. І вже за три дні нас відвезли у справжній німецький інститут у місті Лемґо, де нам проводили цікаві лекції, а після них ми мали практичні заняття, нашим рукам довірили наву апаратуру. Завдяки проекту ми навчилися робити: інтерв’ю, короткі аудіоподкасти, відеоматеріали та статті. Без перебільшень скажу, що отримали велетенський досвід.

Нині я розумію, щó саме стало для поштовхом до старту на шляху “досягай більшого”: проста, на перший погляд, всього лише шкільна газета “Золоті комірці”.

Як ставишся до тези, що в добу цифрових технологій і технічних копій hand-made цінують більше?

Моє ставлення цілком позитивне, оскільки нині забагато “однаковостей”. Я обожнюю робити м’які фігурки власноруч, і моя подруга годинами може спостерігати за процесом, каже, що хочу вловити на якому етапі в них з’являється душа.

Розкажи про власні творчі експерименти

Одним із моїх перших кроків у світі “генд-меід” стало створення авторської ляльки. Це називається ооак. Загалом я зробила три: африканську рогату шаманку, яка мала рожеве волосся, дівчинку квіткарку у широкому капелюсі і жіночу версію клоуна Пенівайза, героя книги Стівена Кінга “Воно”. Двох із них я продала, а клоунесса досі стоїть у мене. А фігурки я створюю із полімерної глини, проволоки та флісу. П.г. це доросла версія пластиліну, буває самозастигаюча, та яку опускають у кип’яток і третій вид, мій улюбоений, та що запікається в духовій шафі. З неї я роблю “мордочки”, лапки та всякі елементи, як-от ріжки, вушка, хвости та інший дріб’язок. Далі створюю каркас із дроту, на нього намотую синтепон, а потім “обшиваю” тканиною.

Як зазвичай приходить задум?

Задум приходить або в процесі, або від моменту. Мене навіть форма листочка може надихнути на фею (я і малювати люблю). А взагалі це все ще з дитинства: я була говіркою дитиною, але і часто лишалась на самоті. Особливо влітку, бо всі їхали з міста, а моя вся родина міська. Одного разу я приїхала до бабусі із дідусем. Ми стояли на балконі і багато говорили з нею про навколишній світ, вона сказала, що ми бачимо не все. Я скептично заперечила, а вона спитала чи бачу щось на тій вербі, що стоїть під вікном. Я заперечнопохитала головою, а вона продовжила: можливо, там хтось сидить. Фея чи привид – байдуже.

Те, що ти не бачиш чогось, не доводить того, що цього не існує.

І з тих пір зі мною кілька років жив зефірний привид Джаспер, майже як усім відомий Каспер. Спершу, коли я поділилась своїм відкриттям у дворі, з мене посміялись, ніхто не вірив, а я навчилась говорити з ним у голові, щоб інші не чули. Іноді,  бачу знайомий силует.

А взагалі я обожнюю мультфільми і книги, і ще з дитинства я думала про “матеріалізацію” улюблених героїв і героїнь. Могла порізати стару парасольку, щоб у ляльки були крила, а іноді мама вирізала мені цілі паперові будинки, де я гралась реальними чи нафантазованими фігурками. З тих пір у мене сотні ідей, які вистрілюють в момент кризи.

Використовуєш щось як фон, коли працюєш?

Аудіоподкасти, стендапи, або інтерв’ю. Найбільшу перевагу надаю Жаку Фреско, Джорджу Карліну. Ще вмикаю науково-популярні канали на ютубі Utopia Show і ТОПЛЕС. Іноді слухаю вітер чи вулицю. Часто – відео інших художниць.

Як ставишся до екранізацій книг?

Жоден фільм не режисують ретельно за книгою. Чому? За восьмигодинне відео ніхто не платитиме. Будь-який продукт кіноіндустрії розрахований на розуміння широкими масами, а особливим випробуванням є ділогії, трилогії і т.д. з різними елементами фантастики і фентезі. Тож природньо, що в деяких аспектах повинен відбуватися елемент спрощення і адаптації. Та чи завжди це доцільно?

Наведи, будь ласка, приклад такої кінострічки, де адаптація не вельми вдалася?

Першим, що привабило мою увагу стала безпідставна зміна головної героїні в стрічці “Дім дивних дітей пані Сапсан”. Книжкова Емма Блум (повелителька вогню і любов головного героя Джейкоба Портмана) змінила ім’я на Олівію. В книзі – це дев’ятилітня дівчинка, що левітує. А сама Олівія Аброхолос Елефанта, віддавши ім’я Еммі, стає нею і виростає до шістнадцяти років, отримуючи нову силу: управління повітрям.

Також змін зазнали і інші герої, зокрема Єнох О’Коннор, із даром нетривалого воскресіння померлих, що мав років одинадцять виглядає у фільмі двадцятирічним хлопцем, із дивним хобі: оживляти самостворених потвор, за що б книжковий Єнох ніколи не брався. Г’ю та Фіона, хлопець із роєм бджіл в шлунку та дівчина, яка змушує рослини рости з нечуваною швидкістю, із чотирнадцятилітніх враз стали дітьми. Словом, Дивні стали якимись супергероями, навіть не дітьми, а компанією дітей і підлітків, що хизуються власними “супер-силами”.

Чому було важливим збереження віку?

Бо оригінал – це історія про те, як самотній підліток знаходить сім’ю, про те, що не всі казки є казками, і не всім із них добре бути реальністю.

І все ж режисером був Тім Бертон, відомий своєю геніальною ексцентричністю…

Режисером був Тім Бертон – автор найяскравіших шедеврів у жанрі гротеску. Сам автор першоджерела Ренсом Ріггз брав безпосередню участь у створенні сценарію.
В акторському складі професіонали і початківці, а фанатська база розмірами порівнюється хіба що з “Володарем перснів”.Дуже амбіний початок розвіюється в першому ж трейлері, що дає зрозуміти: на мітку “адаптація” творці вирішили наклеїти свою власну “ми візьмемо деякі імена і події, але книгу ми не беремо до уваги”.
Як на мене, саме це стало причиною невеликих касових зборів і незадоволених відгуків фанатів. Тож глядачі просто переглянуть фільм про підлітків – супергероїв, а фанати книги будь спустошеними, маючи лише два питання: навіщо сам автор книги дозволив так познущатися з історії і про що розповідатиме друга частина, яка вийде на екрани в 2019?

А коли, на твій погляд, режисер “розкермував” екранізацію так, що вийшло щось запаморочливо круте?

Не кожен режисер готовий взятися за проект, який уже має певну фанатську базу, а ще й вносити якісь масштабні поправки, оскільки це може стати причиною або успіху, або провалу. На твоє питання я б відповіла в стилі рекламної вивіски: король жахів віддає своє дітисько маловідомому Андреасу Мускетті, і той, маючи мізерні 35 млн доларів робить дещо фантастичне.

Конкретизуй, будь ласка, що скоїв той італієць, аргентинець…

Аргентинець. Спершу: перевищує бюджет у майже 20 разів, заробивши 698 млн доларів, а потім – його фільм стає культовим.

Маєш на увазі “Воно” за Кінгом? 

Так. Андреас Мускетті зняв фільм за книгою досить ретельно. Для фанів твору автори залишили непомітні для тих, хто не читав книги, натяки на книжкову історію. Наприклад, як зроблена з “Lego” черепаха, чия сутність бореться з Воно ще з незапам’ятних часів або те, що у книзі Пеннівайз є не просто клоуном, а істотою з іншого всесвіту, з всесвіту помаранчевих вогникв, які нам демонструє сам клоун в сцені фільму, в якій витягує душу із Беверлі, при цьому відкриваючи пащу повністю і оголюючи тисячі зубів та помаранчеві вогники, що мерехтять в його горлі. Зіркою фільму став Пеннівайз, клоун, що танцює, – форма, якої набрало Воно цього разу.А актор Білл Скарсгард відіграв свою роль якнайкраще. З’явившись на екрані декілька разів він заполонив собою увесь фільм. Ти бачиш його постійно: в іншому клоунові, в бібліотекарці, що стежить за дітьми,навіть якщо це не він – ваша фантазія домалює все за вас.

Які кінострічки привертають твою увагу всерйоз?

Старіші, але ніколи не дивлюсь фільмів про війну, ненавиджу їх. Люблю ті, в яких є атмосфера, щоб кожен кадр хотілось перемалювати. Жахи, артхауси, фентезі. Мені подобаються шістки, тоум від себе запропоную топ-6, який раджу подивитися кожному, а надто, якщо тобі 17.

1. Ґранд готель “Булапешт”.

2. Амелі.

3. 17  дівчат.

4. Помста від Кутюр.

5. Дорослий світ.

6. Північ в Парижі.

Фільм допомагає на певний час втекти від реальності, але чи не зіграє одного дня звичка “дивитися фільми, коли погано” злий жарт?

Навряд, буденність доволі сіра, то чому ж я маю відмовляти собі у задоволенні дві години побути деінде? Я не боюсь загубитись, і більше полюбити світ фантазій.

Реальне життя має безперечний плюс: усе є непередбачуваним, а головний герой ти сам.

Продовжити читати
Advertisement

В тренді