Connect with us

Cтосунки

“Син навчає мене жити на частоті трьох герц”– Наталія Шнит

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Ми познайомилися на “Благофесті”, коли луцькі діджеї дарували 12 годин музики просто неба, щоби зібрати кошти для місцевої громадської організації “Даун-Синдром”.  Інтелігентна жінка вже тоді вразила мене своїми знаннями історії та філософії. Поспілкувавшись більше я взнала, що у неї дві вищі освіти і жодна не пов’язана з гуманітаристикою.

“Я навчалася у Львові  за спеціальністю мікробіологія. Потім так склалося, що здобула ще один фах, пішла в економічну сферу. Не вважаю, що обличчя людини формує її диплом. Перш за все має бути людяність, цінності в житті, серед яких дуже добре, коли є місце саморозвитку”. – Неквапливо розмірковує Наталія Шнит за горнятком кави.

У нашому суспільстві, здається, саме поняття «норми» потрібно привести до тями і, так би мовити, нормалізувати.

Ані кількість діоптрій в лінзах для окуляр, ані інші подібні нюанси не мають вирішувати статус людини в суспільстві. Саме поняття статусу викликає в мене спротив. Знаєте, буває, що людина настільки його переслідує, той статус, що встигає задовольняти першочергові потреби, оті, що в  основі піраміди Маслоу, а далі сама не помічає, як проживає не своє життя.

А чому не своє, бо сенси навіяні, мрії запозичені, так у гонитві за примарою минають роки, людина, коли залежна від думки оточення, не вміє чути саму себе. Бо тоді є страх і саме він заважає. Заважає розкритися, віднайти потенціал і вирізнитися.

Іноді мені здається, що люди уникають всього, що непідвладне швидкому простому поясненню. Так добре існувати за готовими рецептами і так незручно стикатися з чимось, що не вміщується у звичний шаблон.

Я неодноразово запитувала у наших мам (у Луцькій ГО “Даун-Синдром” перебуває 70 сімей), чого ми боїмося. Чи ми злочинці? Чи ми нашкодили суспільству? Боїмося, мабуть, того, що не підпадаємо під поняття норми. Що не маємо такого передбачуваного плану: дитсадок-школа-університет-стажування-робота. Оця непевність у завтрашньому дні, нестача спілкування і емпатії дуже відображаються на стані батьків дітей зі синдромом Дауна, а надто, коли це перша дитина у мами.

У мене троє дітей. Старший син був маленьким, коли розлучилися через зраду чоловіка. Тоді я знайшла в собі сили оговтатися і налагодити життя. Не можу назвати це великим потрясінням. Але сьогодні, озираючись на той період, який вже лишився далеко-далеко, розумію, що це мене загартувало як жінку. У другому шлюбі я щаслива і збалансована емоційно.

Маю донечку. Вона підліток. Цікаво спостерігати за тим, як вона розвивається і формує свої пояснення світу. Часто випікаємо щось разом, експериментуємо на кухні. На підмогу повсякчас приходить молодший Сашко. Йому вісім. Це моя третя дитина і саме він народився зі синдромом. Між дітьми в сім’ї прекрасний мікроклімат. Сашковий оптимізм властиво поширюється і на нас, особливо ранками, коли невиспані, похнюплені, буває, не хочеться вставати щось робити. Він у нас такий живчик, дуже енергійний, допитливий і щирий у своєму бажанні долучитися до справ. Ясна річ, що він своєрідна дитина.

Але насамперед – це моя дитина. Я її люблю. Це головне.

З ініціативи нашої організації вже 5 років функціонує у садочку №38 цілий цикл (від ясельної до старшої групи). Міська рада підтримала, там є дрібніші групи з різними дітками. Наші троє з оганізації навчаються, дуже пощастило з колективом. Думаю, бо сім’ї хороші. Діти ж вбирають у себе поведінкові моделі і звички як ті губки. На рівні тої групи можна побачити віддзеркалення суспільства, до якого ми прагнемо. Тактовного, емпатійного і відкритого.

Не раз бачила, як на вулиці на нас озираються то зі страхом, то з осудом. Діти, якщо їх не виховувати, якщо їм не пояснювати, можуть скривити гримасу чи питати щось на зразок «а що це, а хто це пішов» і цуратися підійти ближче. Кажуть, що невідоме манить. У нашому випадку – нас цураються. Може, бо не хочуть пояснити, може, бо не здатні. Це стосується не лише реакції на людей зі синдромом Дауна, а й на інших «не таких».

Я була свідком випадків, навіть коли біла тростина незрячої людини викликала метушливу поведінку перехожих. Люди трапляються різної барви шкіри, різного зросту і статури, мають своєрідні жести, мовлення, акценти і ходу. Це суспільство приймає. Так само приймає вияви агресії. У садочку й школі нікого не здивуєш тим, що діти можуть здіймати бійки і галасувати бешкетуючи. Більше того, на крик переходять і дорослі.

Мало хто вникне, що діти зі синдромом Дауна дуже мирні і товариські. Вони живуть “на хвилі” доброзичливості, якою людина зі стандартним набором хромосом, може перейматися у стані медитації чи молитви.

Це науковий факт, адже мозок дітей зі синдромом зазвичай працює на частоті трьох герц. Частоті, що рідко доступна середньостатистичній людині, значно вразливішій до всіляких подразників. Такі діти не метушаться і поквапити їх практично неможливо. Така особливість допомагає не розсіювати увагу, а навпаки дуже акуратно робити те, на чому вони зосередилися, те, що потрапило у фокус.

Коли ти з ними не спілкуєшся, то можеш мати переконання, що вони нічого не розуміють, що “даун” це ніби як “вниз”. Наспраді ж Даун це ім’я вченого, а ці діти розуміють багато чого, тільки вони не все з цього можуть донести і виразити. Ось тут у пригоді стає та потреба і вага соціальної взаємодії. Ми потрібні одне одному.

Матері дитини зі синдромом Дауна потрібно швидше перестати себе жаліти, лише тоді вона зможе діяти

Знаю, це по собі. Так, це потрясіння, стрес, крах амбіцій. Не хочеться розмінюватися на пишні слова про те, що це життєвий урок. Одного разу була присутня на тренінгу, де коуч намагалася всіх замотивувати. Один із пристуніх насмілився сказати тоді: “Це все добре, що ви розповідаєте. А ви хотіли б таку дитину?”. В залі запала тиша. Розумієте, про що я?

Я знаю, що зробити перший крок найтяжче. Жодні поради, навіть якщо дуже практичні і просто чудові, не будуть почуті, коли матір не прийме те, що сталося. Стадія заперечення і відторгнення новини може тривати паралельно із зростанням дитини. Але в нашому випадку поняття “раннього втручання” вкрай важливе. Чим раніше почати працювати з дитиною, розвивати дрібну моторику, інтегровувати її в побут через гру і терплячі повторення, тим краще для самої дитини.

Це все дуже особисто. Проте точно можу сказати, що дорослим варто повчитися від дітей безпосередності і чуйності до світу.

Спілкувалася і кадрувала миті Ярослава Савош

Cтосунки

Чотири жіночих спогади з луцької історії. ВІДЕО

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Серію відеороликів «Імена Луцька: маленькі спогади з великої історії» створено театром-студією «ГаРмИдЕр» у рамках Конкурсу соціальних проектів туристичного спрямування.

Подію провели управління туризму та промоції міста Луцької міської ради у партнерстві з Британською Радою в Україні.

Пропонуємо оцінити жіночі історії, кожна з яких тривалістю в хвилинку.

Вона фондувамла Могилянку, а навчалась в Луцьку

Найбільша в історії міста пожежа причетна до неї

Унікальна сестра милосердя

Перший вірш і забави біля Замку вона мала саме тут

ЧИТАЙТЕ ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю З РУСЛАНОЮ ПОРИЦЬКОЮ ТУТ.

Автор: Руслана Порицька;
Актори: театр-студії «ГаРмИдЕр», дитячої театральної студії «ДогориДриґом», Волинського обласного академічного театру ляльок;
Відеозйомка: Олексій Стаднюк;
Режисура та монтаж: Алла Доманська;

Колористика і графіка: Олександр Зінчук;
Аерозйомка: Андрій Дмитрук

Консультанти: Оксана Штанько і Тетяна Бірюліна;
Композитор: Сергій Федоров;
Голос: Анатолій Слободенюк;
Звукозапис: Сергій Мінаєв;
Координатор проекту: Дмитро Безвербний.

 

З любов’ю до Луцька.

Продовжити читати

Cтосунки

Всі жінки шопоголіки – надцяте дослідження на тему…

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Речення, що починаються на зразок “вчені дослідили” вже викликають сміх, проте коли вчері беруться влаштовувати “соціальні зрізи” про те, що в побуті маневрує між гумором та дискримінацією, виникає навіть спортивний інтерес з’ясувати подробиці.

Лінгвістичний аналіз близько 300 фінансових статей за останній рік з різних світових видань показав стереотипи про чоловіків та жінок, які ретранслюють медіа.

Як пише The Guardian, дослідження було виконане на замовлення Starling Bank. Згідно з ним, у 65% матеріалів, цільовою аудиторією яких були жінки, вони зображалися як марнотратниці, нерозважливі люди зі схильністю до надмірних витрат, яким потрібно «стримувати» свої витрати та контролювати свій бюджет, аби заощаджувати. Серед ілюстрацій до текстів домінували зображення жінок з надмірно емоційною реакцією або з використанням елементів дитячих ілюстрацій, наприклад, скарбнички в формі поросят та дрібні монетки. Фінансове планування для жінок, як правило, описується як складний і загрозливий процес, свого роду «мінне поле». В 71% статей для жінок йшлося про полювання за знижками, в 90% – про необхідність «скоротити витрати».

Водночас чоловіки показані в статтях як досвідчені у фінансових питаннях люди.

Для них фінансове планування – це простір, наповнений можливостями. Замість того, щоб робити акцент на можливих шляхах заощадити на чомусь, статті, орієнтовані на чоловіків, розповідають про інфестування, оцінку фінансових ризиків. Вони в значній мірі спираються на стереотипи про конкурентність та силу, які домінують в чоловічому середовищі. У таких матеріалах за замовчуванням мається на увазі, що їх читачі змагаються за фінансові успіхи. В них часто повторюються вирази «отримати прибавку» чи «грати в гру».

По-різному в статтях описуються й дорогі покупки, які роблять чоловіки та жінки.

Наприклад, жінки «розтринькують» гроші на дорогі туфлі, а чоловіки – «інвестують» їх у покупку костюму.

Гроші також асоціюються із маскулінністю – в 70% проаналізованих статей фінансовий успіх асоціюється із можливістю для чоловіків підвищити свій соціальний статус. В 50% матеріалів чоловіків заохочують робити великі покупки та інвестувати гроші.

Також в статтях, націлених на чоловіків, жінок описують як ненадійних, ризикованих людей, які вимагають багато грошей. Приклад одного з таких заголовків – «Якщо ви розлучаєтесь, нам шкода, що вона зрадила вас».

Засновниця і виконавча директорка Starling Bank Енн Боден (Anne Boden) прокоментувала, що дослідження ілюструє щоденний сексизм, який існує у фінансовій галузі. «Якщо жінкам постійно говорять про те, як зберігати або керувати своїми “копійками”, аби просунутись далі, то вони матимуть уявлення, що у цьому й є суть грошей. Для чоловіків меседжі більш різноманітні: їх готують вимагати більше, а не бачити гроші як те, про що вони повинні просити, натомість як те, на що вони мають повне право», – розповіла вона. Банк ініціював кампанію #MakeMoneyEqual, в якій закликав редакторів та журналістів фінансових видань писати про гроші однаково як для чоловіків, так і для жінок.

Раніше дослідники з Університету Глазго та Каледонійського Університету Глазго встановили, що ЗМІ більше висвітлюють надмірне споживання алкоголю жінками, хоча в реальності чоловіки пиячать більше. Медіа також більш негативно зображають жінок, які схильні випивати, ніж чоловіків.

За матеріалами Mediasapiens

Продовжити читати

Cтосунки

Мамо, купи мені антистрес!

slavasavosh

Опубліковано

а саме

Автор

Про різницю між поколіннями багато говорять, однак здебільшого все залишається на рівні теорії, доки не зачепить особисто вас самих. 

Моя знайома Ліна пригадує, як її донька у дворічному віці хотіла «зазумити» метелика, який сів по той бік шибки. Вона властивим для сенсорного екрана рухом, намагалася приблизити зображення. І дуже здивувалась, коли метелик ,замість збільшитися в розмірі, сполохався і полетів геть.

Моя колега Оксана все ще під враженням від того, як побачила, що її трирічна донька всерйоз намагалася перегорнути сторінку в книжці горизонтальним рухом ліворуч – так, як ми гортаємо сторінки на електронній «читалці» чи мобільному. Натомість коли “по ширині” не вдалося, мала не розгубилась і спробувала «поскролити».

Моєму двоюрідному брату Владиславу – 14. Відносно цих дітей він ще застав дитинство не настільки мультимедійним, однак дуже швидко опанував технології, на коротку ногу з азами програмування і знає, який канал на ютубі відкрити, щоби знайти відповіді на питання, що його цікавлять.

Після цього мені не в дивовижу довідатися із Fox.News про 9-річного хлопчака, який вночі завів батьківське авто, взяв молодшу сестричку-дошкільня і поїхав купувати сендвичі. При тому він дотримався всіх правил дорожнього руху і правильно припаркувався. Коли ж поліцейський зауважив, що дорослих не видно і зясував у водія, що трапилося, на питання «Як ти навчився водити?», хлопчик відповів: «Дивився про це відеоблог на you tube»

Банальщина – скажете ви? Буцім, он спитайте бабуню Ніну з сусіднього під’їзду чи Марусю зі села – оті вам і не такого нащебечуть про те, як покоління помінялися. І, знаєте, я не заперечу.

Втім, у цьому контексті йдеться радше про те, що діти більш чутливі до смаку епохи, більш чуйні до примхливостей доби. І вони дуже своєрідно (і, звісно, в окремих обставинах та суб’єктивно) відображають Zeitgeist, що для дорослих вислизнув у катавасії робочих днів і сплати рахунків.

У перенасиченому інформацією суспільстві, дедалі більше практик оздоровлення звертаються насамперед до психологічного і ментального наповнення життя особи. У фокусі – хронічна перевтома, викликана стримуванням емоцій, повсякденною напругою, різного роду стресами. Варто розуміти, що седативні пігулки лише загальмовують вас, але ніяк не навчать толерантності чи тактовності або ж сміливості нарешті стати почутим. Так само й антидепресанти, що лікують симптоми, але не рани і точно не навчають нас бути гнучкішими, тактичнішими, чесними перед собою і гармонійними хоча б для кола найближчих.

Луцька журналістка Мирослава Бицька спеціально для журналу Лучанка поділилася власною історією, що добряче її спантеличила. Сталося все з одним телефонним дзвінком.

«Мамо, ти будеш заходити на ринок нині? Якщо так, то купи мені антистрес. Будь ласка»

«На мені лиця не стало», – пригадує про той момент Мирослава.

Як ти відреагувала?

Спантеличено, але намагалась цього не показувати

Чому так?

В сенсі – спантеличено чи не показувати?

Що старалась приховати, як я припускаю, занепокоєння

Бо у мене є двоє дітей. Меньшенький наш, він більше з татом, я його не обмежувала в колі зацікавлень, але бачу, що йому самому цікавіше розбирати механізми, машинки всілякі, лампочки, конструктор. Донечка дуже жвава, закінчила перший клас, тож за цей рік я взнала чимало нового. Очевидно, що сучасні діти мають інакший сленг і не такий зв’язок із технологіями, як я мала чи навіть молодь, яка народилася в 90-х. І ось уяви мою реакцію, коли дзвонить дитина і каже таке, а я навіть гадки не маю, як воно виглядає. Невже таблетки? Але ж не може такого бути.

І що було далі?

Я вдала, що не розгубилася, поставила кілька запитань, щоб вона мені конкретизувала. Донечка, звісно, пояснила як уміла, але висновок був такий, що мама явно відстала. Вона так не сказала, я це відчула. Сучасні діти мають просто шалений доступ до інформації і я не перебільшу, якщо скажу, що живуть вони у своєму світі, а нам, дорослим, треба більше з ними спілкуватися, щоб не випадати з тренду.

Чим виявився насправді той антистрес?

Іграшкою. Щоправда, прийшла я на ринок у відділ дитячих іграшок. Кажу, мені антистрес, будь ласка. Продавчиня й бровою не повеле, що прийшла жінка таке брати, і бачу: стоять там ті антистреси такі різнобарвні, є на них запит.

У чому фішка?

Мабуть, у простоті. Така собі кулька з рідиною, але в сіточці. Її мнуть руками. Береш у долоні і розминаєш, як тобі заманеться.

Починаю розуміти, нагадує стискання еспандера

І повір, мені самій сподобалося. Як-не-як, це впливає на дрібну моторику, а кожна добра матір знає, що це пов’язано з центрами мозку, що відповідають за мовлення. Та й добра розминка чисто фізично – сучасні руки звикли до смартфона і того, що у справі переважно великий палець.

Ти запитала в доньки, навіщо їй антистрес?

М’яко поцікавилась. Це перше, що виникло в мене на думці, після того як вона попросила його придбати. Мікроклімат у сім’ї все той же. Ніяких переламів на думку не спало. Правда, у нас був такий період трошки раніше, що вона просто втомилась від навчання. Усно переводить сантиметри в дециметри, любить математику і добре її знає як на свій вік, але одного разу я побачила, що вона вже без ентузіазму береться за завдання. Нам пощастило з учителькою, яка вчасно помічає подібні симптоми, сповіщує батьків і за потреби радить, як цьому запобігти, а сама зі свого боку теж працює, щоби повернути дитині інтерес до навчання.

Ви справилися з тою міні-кризою чи ти вважаєш, що цей могло стати причиною стресу в дитини?

Ми впоралися, хоч не можу сказати, що одразу, бо тоді вийде, ніби я тебе обманюю. Дуже важливо чути дитину і виростати разом з нею, не пропустити той етап, щоб ви не віддалилися одне від одного. Звісно, у нас є дисципліна, але немає такого як накази й примуси чи залякування. Коли дитина втомилася від графіку, потрібно вигадати, як прикрасити її будні, на що нового зосередити увагу, влаштувати їй певний відпочинок, можливо, розвіятися усією сім’єю. Життя мене навчило тому, що такі маленькі перезавантаження часто запобігають великим поневірянням. Так що причина була не в математиці та уроках. Все значно дотепніше – це нова мода серед дітей її класу. Вже не скажу доладно, звідки почалось, бо вона й сама не знає, але іграшка «антистрес» набула популярності серед дітлахів, а ти сама розумієш, як запит на такі забави поширюється. Дівчинка у мене росте винахідлива, моментами хитра, але я тішуся, що ми можемо бути щирі одна з одною, тож коли в її житті виникне справжній стрес, я про це дізнаюся і буду готова подужати це разом.

Після цього я провела невеличе опитування серед знайомих мені молодих батьків: 9 з 11 пар знали про таку іграшку і 10 з 11 сказали, що це черговий хайп, як було кілька сезонів тому зі спінерами. 

Продовжити читати
Advertisement

В тренді